Basic HTML Version
не ставлення до місцевого українського населення — це було
нормою. Скарги ані сльози не зворушували цих „представників
влади".
Серед таких обставин дім моїх батьків часто відвідували
незнайомі особи і військовики. Вони розпитували мою матір, з ким
я приятелюю, з ким знаюся. Оглядали ікони зі святими на стінах...
Одного разу знайшли на столі словничок іншомовних слів. Пізніше
виявилося, що цей словник був одною з причин мого ув'язнення.
Наша влада опинилась у неволі. Перед будинком законних
органів чехо-словацької влади (краще сказати — новоствореної
влади) автономної Карпатської України був поставлений вартовий
НКВД. На побачення з представниками нашої української влади
нікого не пускали. Коли прибув гурток делегатів з міст — на чолі з
професором о. Феделешем, охорона дозволила вийти до делегатів
нашому генералові Ніжборському, який під час розмови дав ясно
зрозуміти, що влада опинилася в'язнем у руках НКВД. Він сказав
делегатам таке: „Ми не можемо нічим вам помогти. Будьмо
терпеливі, аджеж маємо запевнені кордони Чехо-Словаччини
Тегеранською конференцією, тому вірьмо, що все з'ясується. Та й
на підставі великих жертв нашої армії, в якій ваші сини віддали свої
життя..."
Згодом я довідався від нашого старшини, що генерал Людвик
Свобода на власну руку полетів до Москви, де відступив росіянам
Підкарпаття чи не на те, щоб тим заслужити ласку від Кремля...
А злочини на нашій землі чинилися день-у-день і дедалі тільки
збільшувалися. Ми — потоптані, понижені і гнані. Порятунку не
було. Ми стали жертвою „гуманістів" західнього демократичного
світу. У моїй кишені посвідка старшини чехо-словацької армії, я
ще можу виїхати й зголоситися на службу в Кошицях, що в
Словаччині. Виїхати я міг, але як мені,наймолодшому синові,
залишити на старі літа батьків і вродливих сестрінок та братових,
котрі так дуже благали мене залишитися.
Злочинна влада працювала у тісному пов'язанні з НКВД і
Смершем. Середня верства народу стала першою її жертвою.
Ночами енкаведисти забирали невинних християн у глибокі
підвали, звідки тих нещасливців вивозили „у невідомому напрямі".
В Хусті зникли: Едмунд Бачинський і Юліян Бращайко, колишні
міністри Карпатської України: о. професор Димитрій Попович, о.
проф. Феделеш, Федір Ревай, посол; д-р Мілош Дрбал, староста
міста, чех; Дмитро Щербаняк, фінансовий урядник: румун Фегир;
Лойош Бенч, урядовці мадяри; Михайло Деяк, староста села
Салдобош,- д-р Бандусяк, молодий адвокат; Василь Клемпуш,
посол,* Дмитро Клемпуш, голова Карпатської Січі; сотні тисячі
невининх господарів, селян, робітників і студентів.
150