Basic HTML Version
ЗАВІЩАННЯ, ЯКОГО ЗАБУТИ НЕ МОЖНА
Написала ОЛЬГА КУЗЬМОВИЧ
Дивно це буває в нашій історії і в згадуванні постатей нашого не
так давнього минулого. Одних прославляють на всі сторони,
пишуть про них спогади і цілі книжки, — а про других, не менше
значних, навіть і не згадують, дарма, що коли вмирали, усі їх
прощали із запевненням, що пам'ять про них буде завжди жива.
Таке насувається мені, коли довелося переглядати давню
українську пресу і читати широкі, незвичайно зворушливі прощан
ня мого Діда — адвоката д-ра Степана Федака, одної із найбільше
кольористичних постаттей передвоєнного Львова.
Саме проминуло півтора року, коли можна було відзначити 50-
річчя його смерти, але ніхто навіть не згадав про це, хоч колись
запевняли, що „ніколи не забудемо". Правдадих, що знали д-ра С.
Федака, вже дуже мало лишилося при житті і щораз меншає наша
родина, яка так розсипалася по цілому світі. Тож ім'я цієї виїмкової
людини вже майже нікому не знайоме і ледве чи згадають про д-ра
С. Федака в якихось книжках історії Західньої України, в якій він
відограв таку важливу ролю, коли навіть у вичерпних споминах, що
появилися досі, про нього нічого немає... А все ж, коли несподівано
закінчилося його життя на самий Свят-Вечір 1937 року, здавалося,
цілий Львів був у жалобі, а похоронний похід начисляв кільканад
цять священиків, кілька десятків представників організацій, а
передусім сотні і сотні людей —мешканців того міста, в якому св.п.
С. Федак жив, працював і постійно боровся за краще буття для усіх
українців. Особливо прощали його ті, яким він ціле життя
допомагав, — це були вдови, сироти і політичні в'язні та їхні родини,
бо його адвокатська канцелярія була завжди для них відкрита, а у
політичних процесах мій Дідо був не один раз оборонцем,
уважаючи це за честь і ніколи не побираючи за те адвокатської
винагороди.
Сьогодні, коли ми тут живемо у куди кращих матеріяльних
умовинах, майже не трапляється, щоб люди не брали винагороди за
141