Basic HTML Version
Бачу, що втратив він розум, що говорить про те, що давно розтоптали
В крові й насильстві, й словах, і у жадібнім свисті батожжя.
Бачу і заздрю йому: як же легко утік він від нас, цей Мотречко...
Аж ось, прийшли над Амур ми. У норах кладуть нас, рахують.
Вдосвіта будять, рахують, рахують і кажуть: ,,Працюйте, лишенці!
На цих берлинах ставайте й соліть!"
Те „процюйте" було нам, як „мріте!"
Тож умираєм-працюєм! Від світу до вечора порем
Кеті, білузі смердючий живіт розриваєм, нутро розгрібаємо пильно.
Товсту, зернисту виймаєм ікру, щедро солим рукою і важим...
Часом від сонця й гнилого харчу упаде хтось на рибу - - відкинуть:
Хай умирає на боці, їм риб не паскудить,
—
тут річ найважніша
—
к а в ' я р!...
О, той кав'яр, той червоний, совстський, предобрий, бо свіжий,
Свіжа в червоності в нім наша кров запеклась із сльозами і зойк
передсмертний.
О, той кав'яр, із тим гострим і дивним, тим присмаком людським!
їжте його і частуйтесь, запроданці, шпиги й бездушні
Звинні панове у фраках, пані, що
—
в шовках, що безстидні, бездітні...
їжте кав'яр той,всміхнені, хоч чисті, та в плямі червоній на душах.
Люди, що ганьби не мають, спішивши за зиском нечистим,
Люди, як пси-стервоїди, в чеканні спокійнім на вигин
Людських, як ви, поколінь... Ні! Більш людських, як ви, поколінь!
Я цей кав'яр вам підношу, народів Европи насіння прокляте.
Вас, що кав'яр той їдять, привітанням селянським вітаю.
Сіллю роз'їджену руку, де кість у робацтві біліє,
Руку до вас витягаю: прийміть цей кав'яр!...
*
Примітка: бупр — це тюрма в підсовєтській Україні в роках поміж двома
війнами.
138