Basic HTML Version
КАВ'ЯР
Написав Юрі й ЛИПА
1900 — 1944
(У 45-річчя геройської смерти поета і лікаря-громадянина в лавах УПА )
Всіх наз забрали (жінки і діти втекли) і погнали у бупр* повітовий.
Мав нас преповно той бупр: із Таращі, Сули
—
українці,
З Нахичевані
—
вірменин, десь з-над озера Ільмень
—
два фіни...
Защо взяли нас? Кидали слова, як полову. Защо взяли нас
—
не знати.
В бруді, обдертих, голодних вели. Як хто впав
—
того били.
Б'ють і женуть... Може в шахти, де в смороді й пітьмі вмирають?
Може женуть в кочегари котловні. Кидай!... Аж впадеш в ті котли,
як курча.
Може в канальські роботи візьмуть, аж на смерть Біломорську? Не
знати.
Бачим: це
—
шлях на Сибір.
—
все страшніша, дикіша місцевість...
Два з нас упали у корчах: вірменин і фін, бо
—
хороба. Та тільки не знати,
Що за хороба? Мабуть небезпечна, бо фін виривався із криком.
— Слухайте, я - не невільник, я вільн...—Не скінчив:вбив бо конвойний
прикладом.
Вбивши, сказав:
—
Цей вірменин також: не придасться. Далой з ним!
—
Викинув разом обох: і живого і трупа, з вагону в провалля.
В інших вагонах
—
там вереск. Там грались жінками конвойні...
Наші ж конвойні були з того злі і усім нам штиком дошкуляли.
Стиха промовив на вухо до мене Мотречко (був теж з Нехворощі):
—
Брате, втікаймо!
—
Куди ти?
—
говорю.
—
Скрізь, фабрик неволя.
—
Брате, втікаймо!
—
говорить Мотречко із поглядом дивним.
—
Втікаймо, я знаю,
Десь є країна весела, де люди оттак і живуть, і сміються, і плачуть
по-людськи,
Де
—
тиха річ, білий хліб і веселі, веселії очі дитини...
Бачу, говорить в гарячці Мотречко. А може ще гірше? В нім
—
усміх...
137