Basic HTML Version
Коли прийшлося їм прощатись, Катря молила, благала Олега:
— Ти, сину мій, старший, сильніший... Гляди за Марком...
Вважай, не залиши його ніде самого...
І більше поміж ними не було ніякої мови. Вона ще раз припала
до синів своїх, наче колись козацька мати до стремен коня, на
якому ще мит,ь і від'їдуть сини її в тривожне незнане.
Пішли обидва... Порожнеча студила хату. Лиш Дам'ян ходив
поміж людей, немов оцими словами хотів приглушити біль:
— Ви знаєте, я обох синів своїх віддав... Хай закінчують наше
діло!
Я
певен... Вони витривалі і сильні. Перед ворогом вони ніколи
не зігнуться... — і гордо підводив своє чоло. Та коли ніхто його не
бачив, зір його погасав, серце пронизував безтямний біль, а голова
хилилась на груди. Лиш тихим відгомоном, здалеку від людських
вух і очей, потайки із дна його душі проносились слова: — Боже
мій. Сини мої, верніться до нас у хату і принесіть із собою
Україну — вільну і радісну і таку сильну, як ви.
* *
*
Надходить світанок із 15-го на 16-те липня 1944 року під
Бродами. Повзе тиша, ніби зачаєний хижий звір... Вояки ледве
вспіли окопатись. Одні сплять. Деякі із широко розкритими очима
вдивляються у далечінь і думками линуть до своїх родин, а в інших з
непевности ниє в душі. Адже вони ще такі молоді. Ще не було
навіть часу як слід заправитись для боїв.
Раптом півголосом обзивається молодий хлопчина:
— Коли я з дому йшов, моя мама плакала і не хотіла мене
пустити. А потім замовкла, обернулася від мене спиною і з
пересердям сказала: „Ти, як хоч, — іди, та не думаю, що ми вже
побачимось. Бо снилась мені бабуня твоя і наказувала тебе на
війну не відпустити..." — А ви як думаєте, чи може моя мама
щонебудь прочувала?... — І уста його тремтять, ніби в малої ще
дитини.
Ніхто не обзвивається, наче на те немає жодної відповіді. Наче
отієї відповіді не треба.
Аж зненацька хтось із старших вояків пожалів хлопчину:
—У нас усіх таке буває, що матір свою згадуємо, а іноді навіть
раді залишити все і побігти до неї. Але тут занадто сантиментом
жити не можна. Хіба сам не бачиш — скрізь тут небезпека,
боротьба... Раджу тобі кріс свій сильно тримай і постійно будь
напоготові!
На мить він задумується, а тоді впирається зором у вояцькі
обличчя і твердою лінією зарисовуються у старшини уста. Він із
133