Basic HTML Version
дозволяючи йому навіть у переїзді відвідати Львів, а не те що
катедру св. Юра. Прус „вибілюючи" совєтів, пише у своєму
памфлеті: „1954 року Хрущов звільнив о. Сліпого, який жив у
своєму селі, як коваль, потім у Києві, в Академії наук (!), а також у
Москві в Академії наук"(!)
Після звільнення з каторги Митрополит Йосиф прямо з
Москви переїхав до Риму і замешкав у Ватикані. Я з моєю дочкою
Дарією, будучи в Німеччині, постановили відвідати мого колиш
нього ректора, Ісповідника Віри Йосифа Сліпого. Він зразу мене
пізнав й одно з перших питань його було про мою працю у бл.п.
Митрополита Андрея, на чому наша праця скінчилася та чи знаю
я, де є машинопис біографії митрополита В. Рутського. Я, на жаль,
не міг задоволити його цікавости, бо, відвідуючи Митрополита
Андрея в 1940-44-их роках, ніколи ми не порушували цієї справи.
Відтак Митрополит Й. Спіпий спитав мене, чи я знаю, хто дозволив
мені робити докторат на польському університеті? Я відповів, що
Митрополит Андрей. На це він сказав: „Ну, добре, брате, але ж
Митрополит Андрей спочатку вас не знав! Отже, прийміть до
відома, що я поручав йому двох кандидатів з кожного річника зі
списку, який він мені представляв, і одним з них були ви!" —
Очевидно я відразу подякував йому за це вирізнення. Тоді я
переконався, що я, хоч ректора виминав, бо видавалося мені колись,
що я не є його „вибранцем", зрозумів його поступовання відносно
деяких студентів, хоч часом і він помилявся. Я тішився його
симпатією, бо це була тоді велика річ дістатися на студії до
державного університету, а тим самим забезпечити собі право бути
професором чи катехитом у державних середніх школах. Відтак
Митрополит Йосиф запропонував мені єрейські свячення та
запросив через мене мого сина Ореста, доктора історії Східньої
Европи, зайнятись упордякуванням майбутньої бібліотеки при
УКУ. Орест працював там протягом чотирьох місяців, маючи
близький і сердечний контакт з наслідником Великого Митропо-
лита-Святця.
Митрополит Андрей у тому часі дуже терпів на запалення
суглобів так, що я майже перестав його відвідувати, але скон
центрував всю мою енергію на викінчення біографії (машинопис).
Вкінці я відніс Митрополитові все, що належало до мене зробити.
Він мені сердечно подякував за співпрацю й сказав, що наразі
перериваємо її аж до більш сприятливих обставин. Просив мене
бути з ним в контакті та по можливості його відвідувати, що я й
робив у часі московської та німецької окупації. Вкінці приголубив
мене та поблагословив і приобіцяв молитися за мене та мою
родину. Важко було відходити від нього...
122