Basic HTML Version
військові грузовики й усе те забрали, а куди — він догадується —
що до головної кватири „Красної" армії, яка тоді містилася в
Народному Домі при вулиці Рутовського. Все скінчилося щасливо.
Митрополитові я не згадував про цілу цю історію.
Великим і несподіваним ударом для Митрополита та Ігумена
Климентія були вістка з їх родинного маєтку — Прилбич, що
москалі таки в перших днях наїзду на Західні Українські Землі
вбили їхнього рідного брата Лева та його дружину, а з. родинного
гробівця викинули кості їх батьків і предків. Митрополит дуже
болюче переживав цей безумний злочин москалів. Після одержання
цієї сумної вістки Ігумен і Митрополит разом відправили в
наміренні помордованих поминальну Службу Божу та панахиду з
участю всіх тодішніх мешканців палати. їх лиця були скупчені,
суворі, з яких промінювала повага та гідність.
Щоб закрити цей глупий злочин, подібно, як у Винниці чи
Катиню, совєти переносять свої злочини на когось іншого й то
часто навіть при допомозі не російської дезінформації. Я вже згадав
вище про польського борзописця Б. Пруса. Він викривлює і підтягає
історичні факти до большевицької історії чи попросту пропаганди.
Наприклад, Прус переносить час цього безумного вбі ^тва на 1943
рік, щоб приписати цей російсько-комуністичний злочин — кому?
...українським: націоналістам. Себто вже тоді діяльній УПА!
Напевно Б. Прус дістав дуже добрий гонорар за таку „біографію"
Митрополита. Цитую цей розділ в перекладі на українську мову,
ст. 271-272: „Був це час тимчасового заломання Владики. Тоді він
розважав про смерть своїх братів: Олександра, якого замордувало
Ґестапо в Замойській Ротунді, та Лева, дідича Прилбич, коло
Яворова, разом з дружиною Ядвигою Шембеківною, що добро
вільно пішла на смерть разом з чоловіком, яких замордували
українські націоналісти. Це їй перед війною шваґер Митрополит
радив зайнятися етнографією, подивляв її збірники українських
пісень з Покуття, з нею розмовляв по-польськи. Через це зродилася
навіть плітка, що Владика закоханий у гарну братову".
21
) Інша
також плітка зродилася у хворій голові п. Пруса, або його
працедавця (КГБ), бо написав про Блаженішого Патріярха
Йосифа Сліпого, таке: „Будовою тіла дорівнює йому єпископ
Йосиф Сліпий. Нічого отже дивного, що повстала 'сплетня', що цей
ректор гр-кат. Академії є нешлюбним сином — гріхом, молодости
колишнього офіцера — гусара".
Такими соковитими „відкриття
ми" п. Прус збагачує, як він пише, польську наукову історіографію.
Як нам відомо, Митрополита Йосифа Сліпого большевики
звільнили з табору на втручання папи Івана XXIII у 1963 роцо, не
21) Е. Прус — ст. 7.
121