Basic HTML Version
гуркіт танків, а відтак появилися самі танки, з яких визирали
совєтські вояки. Один з перших танків зупинився недалеко мене,
тому що побачив жінку з семітськими рисами лиця, яка піднесла
китицю квітів, поцілувавши запорошену бляху машини. Коли
танкіст, усміхаючись, подякував, вона з іншими її собратами —
одноплемінниками вигукнула: „Да здравстуєт красная армія", під
поблажливий погляд подібних інших мовчазних присутніх.
Повернувшись до палати я розказав Митрополитові про цей
випадок, а він сказав, що не всі „вони" (тобто жиди) були багачами,
а вітають москалів тому, що це вже є в їхній природі бути
опортуністами тим більше, що в теперішній Німеччині вони вже
зазнали багато лиха та кривди. При цій нагоді Митрополит дав
мені остаточні вказівки відносно нашої праці й щоб я старався
віддати йому готовий машинопис до 25-го вересня.
Того ж дня, коли з'явилися совєти у Львові, прийшли до мене
делегати від т.зв. „червоної української міліції" (молоді люди) з
просьбою — виписувати на машинці посвідки, потрібні їм як виказ-
ки буцім то членів місцевої міліції перед червоним окупантом. За
згодою Митрополита я взяв українську машинку до Святоюрської
школи, яка містилася в глибині подвір'я, ліворуч головної входової
брами до святоюрських забудовань. Там в одній шкільній кімнаті
зробив я тимчасове бюро та почав раз-у-раз друкувати посвідки, на
яких прибивав якунебудь печатку. В школі нагадалися тоді мені
гарні часи студій та часи практичних педагогічних лекцій, які
ми, богослови, переводили в цій же школі під проводом добре
відомого педагога о. Юліяна Дзеровича.
Хлопці „міліціянти" почали привозити всілякі, на ті часи
дорогіцінні харчі в консервах (м'ясо, риба, солонина, смалець,
молоко і т.п.), імпортований чай, а навіть шкіру на взуття. Звідкіля
вони все це брали і в якій цілі звозили до школи, — не знаю.
Догадуюся, що це добро походило з чернівецького товарового
двірця, недалеко від головного.
Одного дня після обіду я пішов у митрополичий сад на прохід.
Тому що було холодно, я накинув на себе польський офіцерський
плащ. Зійшовши цілком на долину саду, я побачив між деревами
багато приватних автомашин, покинутих поляками. Заглядаючи до
середини кількох авт, знайшов я два дамські гарно інкрустовані
револьвери. Не роздумуючи багато, я заховав їх на пам'ятку в
кишенях штанів. У деяких машинах були навіть ключі до
запускання мотору. Я спробував їхати, одначе, далеко не доїхав, бо,
не вміючи провадити авта, врізався в якесь дерево, очевидно
ушкодивши машину. Тому що не було жодного транспорту, я
думав опанувати авто, щоб могти поїхати до моєї дружини в
119