Basic HTML Version
пізніше потрапили в руки росіян, які вже в першому дні окупації
Львова перевели ревізію в палаті та святоюрських забудованнях.
Загал думав, що німці займуть Львів, який був вже ними оточений.
На пропозицію німців, щоб Львів піддався, відповів відмовою
командант його оборони ген. Лянґнер. Він, подібно до інших
польських політиків радше орієнтувався на Москву, сподіваючись
якоїсь ласки, яка, як пізніше виявилася, була в... Катиню. Там, на
жаль, між деякими старшинами українцями згинув наш кузен д-р
Перепелинський. Одно добро Лянґнер зробив, що казав випустити
всіх в'язнів (переважно українців) з Бриґідок, Баторого та
Замарстинова, протилежно до поступовання совєтів, коли,втікаючи
з Галичини в 1941 році, вимордували поголовно усіх в'язнів по всіх
тюрмах Галичини.
Почалася взаємна гарматна перестрілка. З поведінки німців
можна було зауважити, що вони не хотіли зайняти місто силою, але
очікували на союзника — росіян, з якими мали договір про
майбутню демаркаційну лінію на річці Сян. Поляки розставили
гармати на всіх можливих височинах, як Високий Замок, Цитаделя,
ба навіть на площі св. Юра, мабуть, щоб чужими руками знищити
центр української Церкви та народу. З тих висот поляки стріляли до
німців, які крім гармат вживали також летунство. Щоб знищити
гарматне гніздо на Цитаделі (напроти Духовної Семінарії) післали
чи не 14-го вересня літак, летун якого заскоро скинув бомбу, яка
впала не на військову ціль, але на саму церкву св. Духа, знищивши її,
а також — дорогоцінні бібліотеки Богословської Академії та
Богословського Товариства. При цьому бомбардуванні згинув
питомець І. Ткачук з Буковини, який тоді працював у бібліотеці.
Митрополит дуже уболівав над втратою цього богослова, а також
над невіджалуваною втратою цінних скарбів Церкви та бібліотек.
Приблизно два дні пізніше, коли жителі палати
2
9) під час
сильної стрілянини зносили Митрополита з візком до пивниці, щоб
охоронити його від нещастя, німецька ґраната вдарила в раму вікна
коло входових дверей на партері. Відламок ґранати, розбиваючи
шибу вікна, летів прямо в сторону Митрополита; і тут між вікном й
візком Митрополита йшов, несучи його разом з нами, братчик
Атаназій. Відламок ґранати через рясу, штани й скарпетку важко
скалічив його ногу. Думаю, що це врятувало життя Владики. Ми,
присутні, ствердили, що це явне чудо, і Митрополит начебто
погодився з нами, кажучи, „ще не прийшов мій час". Він дуже
перейнявся раною братчика й післав когось по лікаря до Народної
20) Жителями в тому часі були, крім сестер, слуги Гавриляка та братчика
Атаназія два брати Новаківські (сини маляра), мабуть, маляр М. Мороз і я. Не
пригадую собі, чи був тоді присутній ігумен Климентій.
117