Basic HTML Version
Підзамча. Диктор львівського радіо заповов, що це відбува
ються маневри польського летунства, одначе не вияснив, чому були
жертви в людях. Зате німецьке радіо повідомило, що їхнє летунство
збомбардувало всі головні залізничні вузлові станції, летунські
майдани, концентрації польського війська та що німецька армія
скоро просувається вздовж німецько-польського кордону на Схід.
Після обіду, коли дещо втихомирилося, я рішив відвідати мою
матір на Левандівці, мимо перестороги Митрополита мешканцям
святоюрських забудовань не виходили на вулиці без дуже важної
причини. Тому що трамваї не працювали, я йшов пішки вгору
Городецької вулиці в напрямі Богданівки. Коли я зближався до т.зв.
рогачки, почув шум літаків. Люди розбігалися й ховалися, хто куди.
Я побіг в напрямі жидівської божниці по лівій стороні вулиці,
пивниця якої вже була заповнена людьми. Я насилу втиснувся в
отвір дверей. Нараз страшний рев літаків, а відтак несамовитий
вибух бомби, яка завалила частину будинка та пивницю. Мене в часі
молитви викинено тиском повітря приблизно яких 50 метрів у
суміжний яринний город. Разом зі мною полетіли якась жінка та
хлопчина. Зі страху ми повзли між грядками, щоб подалі від
будинку. Пізніше я довідався, що майже всі люди, які втиснулися в
пивницю — погинули. Я тоді оглух. На другий день розповів я
Митрополитові про мою пригоду та пояснив причину моєї глухоти.
Митрополит старався мало говорити й спитав мене, чи взагалі
можу щонебуть робити. На мою притакуючу відповідь дав мені
деякі матеріяли для машинописання. Він ствердив, що Господь Бог
опікується мною, а я подумки додав — завдяки молитвам
Митрополита, який приобіцяв молитися за мене та мою родину.
Після нашої короткої розмови він післав мене до Народної Лічниці
при вулиці Петра Скарги до вушного лікаря, здається, д-ра
Бурачинського. Лікар ствердив ушкодження вушного нерва. Тепер,
у старшому віці, дається це мені добре взнаки.
Митрополит, передбачуючи, що нам вже не вдасться видати
друком цю працю, поручив мені далі упорядковувати зміст
біографії та бібліографії, яка була дуже численна. Також я мав
сконцентруватися над машинописанням (в трьох примірниках).
Взагалі потрібно було ще зробити деякі зміни в змісті, вигладити
мову та віддати машинопис до друку. На жаль, вже не було коли, бо
воєнні події котилися шаленим темпом вперед. Щоденно ми
слухали закордонне радіо та очікували скорого наїзду німців на
Східню Галичину, а Митрополит раз-у-раз твердив, що не німці,
але москалі прийдуть до нас. Одного дня заїхало авто до
митрополичої палати й виладувало для переховання скрині з
документами французької амбасади чи консуляту, що напевно
116