Page 110 - ukr

Basic HTML Version

одну таку типову інспекцію розповіла мені колишня помічниця моєї
тещі, учителька полька українсько-жидівського походження
(Кравчук), наречений якої був старшиною танкової частини в
Замості. Про цю історію я розповів Митрополитові після літніх
ферій, який із здивування здвигнув ременами та з досадою пригадав
податкову політику уряду, який безжалісно стягав із селян налоги, а
це все під кутом обороноздатности держави. Ось як це відбулося:
перед приїздом Ридза Сміґлого на інспекцію узброєння, одягу, взут­
тя та на посвячення 25-ти новозакуплених у Франції танків, побудо­
вано велику трибуну, поставлено великі шатра, приготовано
буфети, повні добірних харчів та напоїв. Хресними батьками мали
бути батьки жовнірів, яким заплачено подорож, їх нагодовано,
напоєно та забавлено при звуках військової оркестри в кількох
„посполитих" шатрах. В іншому „панському" шатрі забавлялася
військова еліта та запрошені визначні особи з цивільних кругів.
Ридз Сміґли засів разом з прибічниками на спеціяльно збудова­
ному підвищенні і почалася комедія: оркестра гриміла марші, з-
поза магазину-ґаражу викотилися новісінькі танки. Під'їхали до
трибуни Ридза, віддали собі взаємно почесті, а якийсь біскуп
покропив ці танки водою. Командант Замостя здав рапорт Ридзові,
що держава тепер має в самому Замостю 25 танків більше.
Задоволений міністер забажав заглянути в магазини умундуру-
вання. Там порозвішувано мундури так тісно, що ніяк не було
можливим перейти крізь ряди. Поза першими заладованими
рядами були позаду порожні полиці. Відповідальний старшина
подав Ридзові, що стільки то тисяч нових мундурів та взуття
придбано за останій звітний період. Після інших звітів та похвал
почалося народне гуляння (кілька днів), а вдоволений Ридз по
якомусь часі від'їхав на дальші подібні інспекції. Виявилося (в
таємниці), що жодних нових танків не було, а дефілювали старі,
перемальовані. Подібно справа малася з магазинами ручної зброї,
умундурованням та харчами. Гроші, які були призначені на
оборону, пішли на народне гуляння, яке для „хресних батьків"
тривало три дні, а для військової та цивільної еліти довгий час, який
почався ще задовго перед „купівлею" зброї, а скінчився у вересні
1939 року. А хто був винен у програній безсоромно війні з німцями
— очевидно... українці!
Коли 23-го серпня 1939 року світ довідався про несподівану
подорож німецького міністра закордонних справ Ріббентропа до
Москви та про підписання угоди з Молотовим, Митрополит мав
сказати „незабаром пічнеться" (війна). Ще в половині червня мав
сказати Митрополит, „хто знає, чи Гітлер не схоче зробити
презента Сталінові з Галичини". Після візити Ріббентропа в Москві
вже всі явно говорили про війну. Польський уряд проголосив 30-го
114