Page 106 - ukr

Basic HTML Version

ючи, що моя наречена-філятелістка, подарував він їй один із
австрійських поштових значків, які я знайшов, порпаючись у
Святоюрському архіві, коли шукав наукових матеріялів, про що
вже була мова. Це був дарунок великої грошової вартости, одначе
ми були більш щасливі, що одержали благословення та молитви
від Святця, яким ми його вже й тоді уважали та яким він і був.
15
)
Побралися ми в церкві св. Пятниць у Львові (оо. Каштанюк,
Салій) в день проголошення автономії Карпатської України 8-го
жовтня 1938 року. Була це для нас подвійна радість — особиста та
національна. Про національну радість багато говорилося на
Святоюрській горі. Слухали ми запопадливо закордонне радіо про
навіть найменші події на Срібній Землі. Рік 1938 — це був рік
політичних авантюр Гітлера. Ми, галичани, очікували якоїсь
політичної зміни, а передовсім в Закарпатській Україні. Доходили
до нас різні суперечні відомості із закордонного радіо, чужинецьких
консулятів у Львові, а також з ще не зцензурованих українських
часописів, які нормально в тому часі світили білими плямами.
Совєтський і польський уряд настрашилися української ірриденти
на Закарпатській Україні і видали 26-го листопада 1938 року
спільний протиукраїнський комунікат. Були відомості, що
польський уряд вислав своє „командо" у Карпати, завданням якого
було переловлювати українську молодь, яка переходила з
Галичини для праці в розбудові молодої держави як професіонали
чи як „Січовики". Бідні були ті, які потрапляли в руки цих
терористів! їх безжалісно замучували таки на місці. Мадяри на
пограниччі робили напади на невинне українське населення, щоб
тероризувати та перешкодити в розбудові молодої держави.
Польський уряд дався втягнути в гітлерівську авантюру відносно
Чехо-Словаччини й придбав собі на біду ,Заользя'. Опісля забажав
собі столицю Литви Каунас, висилаючи вуличне шумовиння на
демонстрації викрикувати „ми хцеми Ковно". Львівські веселі
батяри також викрикували з тією різницею, що змінили букву „К"
на , ,Ґ". За намовою Москви, поляки хотіли спільної границі з
„братанкєм" — мадярами. Крім цього в Лізі Народів забажав
польських уряд — колонії в Африці, щоб висилати туди небажа­
ний елемент (розуміється, українців), бо Береза Картузька
виявилася замала для політичних в'язнів.
Тому, що моя амбіція не дозволяла мені скористати з мого
знайомства з Митрополитом (я був науковий секретар), я не просив
15) Ціла колекція значків моєї вже дружини пропала в 1945 році під час
бомбардування залізничної станції в Лінцу (Австрія). Знайшов її і користав з цієї
вартісної збірки, а навіть став професійним філятелістом один наш чоловік, який
жив в Аргентині. Ми, однак, були щасливі, що пережили це страшне бомблення,
здаючи собі справу, що значки —це набута річ.
110