Basic HTML Version
війни. її етапами були такі характе
ристичні події в житті студентського
Львова, як сецесія українських сту
дентів з львівського університету в
pp. 1901/1902, криваві заворушення
під чав іматрикуляції на львівському
університеті восени 1907 року і сту
дентські демонстрації в липні 1910 ро
ку, під час яких згинув Адам Коцко.
Позначилася ця боротьба низкою де
монстрацій, сутичок з польськими
студентами, таких як в березні 1900
року, коли було поранених 20 поль
ських і три українських студенти, чи
в 1906 році, коли після нелегального
віча українських студентів відбулася
кривава бійка з поляками чи вкінці
кривавою збройною вже сутичкою ук
раїнських і польських студентів, що
закінчилася смертю Адама Коцка, по
раненням студента Леонтовича, ув’яз
ненням понад сотні студентів і голос
ним процесом 101. Завершилася ця
боротьба великим студентським вічем
в 1913 року, коли українські студен
ти включили справу боротьби за ук
раїнський університет у Львові в шир
шу програму боротьби за повну не
залежність українського народу, яка
єдина тільки може заґарантувати пов
ний і всесторонній розвиток україн
ської науки і культури.
Коли після атентату в Сараєві
прийшла перша світова війна, то про
відники львівського студентства як і
все львівське студентство поголовно,
включилися в організацію і форму
вання українського Січового Стрілец
тва- Це з лав львівського студентства
і з його проводу вийшли такі орга
нізатори Українського Січового Стрі
лецтва, як Іван Чмола, Олена Степа
нівна, Михайло Гаврилко, Роман
Дашкевич та інші і з лав цього ж
студентства вийшли організатори
славної всеукраїнської військової
формації Січових Стрільців — Євген
Коновалець, Федір Черник, Василь
Кучабський, Роман Сушко та багато
інших і це львівські студенти — були
співтворцями йучасниками Листопа
дового Зриву 1918 року.
Чотири роки війни і пізніші три
роки визвольних змагань, збройної
боротьби за незалежність України за-
абсорбували увесь актив тогочасної
української молоді і взяли всю її
енерґію. Вчитися не було ні часу, ні
можливости. З життя українського
Львова вибуло майже дві цілих сту
дентських генерацій. Щойно після за
кінчення визвольних змагань: після
усіх чотирокутників смерти, зимо
вих походів і поневіряння по таборах
військово-полонених з’явилися у
Львові знову студенти. Це були зде-
більша змужнілі і загартовані в бо
ях мужі, люди, які в мирний час по
винні давно були закінчити універ
ситетські студії і включитися за сво
їми фахами в державне, громадське
і культурне життя. Вернувшися де
Львова — без зброї, але з вояцьким
завзяттям — вони стали перед зам
кненими для них дверима львівсько
го університету йінших високих шкіл
у Польщі. Залишилося перед ними
дві альтернативи, або емігрувати і
вчитися закордоном, або вертатися в
села до плуга і коров.
Більшість західньо -українського
студентства вибрала третю можли
вість, згідну зрештою з традицією
львівського студентства на протязі
майже цілого сторіччя — шлях бо
ротьби за власний український уні
верситет, за українські високі школи.
І своєю боротьбою львівське україн
ське студентство утривалило в історії
XX сторіччя незаписаний в анналах
ніякого іншого народу факт створен
ня нелегального таємного університе
ту і його існування і діяння на про
тязі повних чотирьох шкільних років.
Творцями йорганізаторами цієї укра
їнської Альма Матер у Львові в умо
вах чужої збройної окупації були до-
недавні українські вояки і старшини
і патріотичні вчителі та професори
середніх шкіл, що в нормальних умо
вах державного існування повинні бу
ли вже довгими роками займати уні
верситетські катедри. Спільними зу
силлями зорганізованого в той час в
нелегальній Українській Професійній
Організації Українського Студентства