Basic HTML Version
Папа Павло VI виголошує своє слово в осрамі св. Софгі
72), — тій самій, що прийняла тлінні останки св. Кирила в 869 p.; його
тисячостолітню річницю ми святкували цього року.
І стільки для нас вистачало б, щоб побачити у згадці сьогодні отут
свідчення нашого почитання цих двох Святих, Климента і Кирила: які ж
бо традиційні і духовні вузли існували між Церквою Римською і Церквами
Східніми, і якого то екуменічного значення набирає оця свята будівля, прис
вячена Божій Мудрості, Святій Софії, оцьому невисказаному імені, якому
— в історії, в мистецтві, в незрівняному почитанні — віддає славу найвелич-
ніша церква Святої Софії „Нового Риму”, старинна Візантія, Константино-
піль минулих століть, Істамбул сучасної історії; те ж саме ім’я, як це тіль-
кищо було згадано, — Собору Святої Софії в Києві, побудованого Князем
Св. Володимиром, що його вважаються засновником християнства на цих
безмежних східніх просторах (пор. Амман, Сторія делля Кієза Русса, 12).
Оті історичні горизонти, що ось відкрилися перед нашим зором і для на
шої пошани, кидають своє світло на оцю нову римську церкву, посвячену Свя
тій Софії, і які кажуть подивляти один факт, який виглядає дуже простий,
а є дуже незвичайний: вічна життєвість, мирна, але непереможна, Українсь
кої Католицької Церкви. Як і в інших націй світу, де їхні вірні і трудящі діти
засвідчують оту постійну міць, що виявляється в гарних, численних, впоряд
кованих громадах, і в священних пам’ятниках, і побожних та запопадливих
установах, — так і сьогодні в Римі Українська Католицька Церква підносить
свої намети, яким, як це видно, повірено спадкоємство минулих століть йоту
обітницю майбутніх віків.
Ми радіємо з-за цієї події. В ній добачаємо благодать Божого Промислу.
Бачимо знак церковної спільности. Бачимо запоруку незмінної програми цього
Апостольського Престолу, стільки разів потвердженої нашими попередниками
ЗО