Basic HTML Version
лідженні на перший погляд незрозу
мілого явища, незаперечно ствердже
но, що з холодильні витягнуто по
рожню всередині воскову ляльку, по
дібну; до шефа контррозвідки.
— Тіло вкрали! — сумно прорік
президент республіки. Запитайте ду
ха, хто це зробив?
Медіюм схилився над столом, сти
снув голову обома руками і затру
сився, ніби в пропасниці. То він вхо
див у контакт з духом Едварда Еґо-
са.
— Чи довідались ви, хто є тут,
близько вас, ворожим аґентом ?— Так
проказав разів вісім, тоді замовк, пе
рестав труситися, ще ширше роз
простерся над столом. У приміщенні
запанувала тища. Всі присутні з до-
краю напруженою увагою чекали на
відповідь духа.
Ось Джон Руґе Сальвер ледве по
мітно ворухнувся, далі здавалося,
тяжким зусиллям відірвав голову від
стола, обома руками взявся розтира
ти стомлене обличчя, відкрив очі,
скроплені вологою сліз. То він вис
микувався зі стану нірвани.
— Дух полковника, — нарешті
обізвався медіюм, — аґента знає. Ним
с вартівничий офіцер Роберт Бломс. ..
Цієї хвилини принесли до кабіне
ту щойно одержану телефонограму
досить їдкого змісту. Зі столиці по
творної держави з несусвітнім режи
мом повідомляли:
„Заморожене тіло шефа вашої кон
тррозвідок щасливо, без найменших
ушкоджень, приставлено до Централі
Державности Безпеки нашої країни.
Воно перебуває в належному, цілком
безпечному місті, під надійною охо
роною. Без зволікань вишліть доклад
ні інструкції або відповідного фахів
ця, бо не знаємо, що треба далі ро
бити з цим тілом. Коли цього термі
ново не виконаєте, то ваше посоль
ство одержить від нас трупа Едвар
да Еґоса’’.
— Таки „спьорлі”, — висловився
Артур Кнольф „общепонятною” у по
творній державі з несусвітнім режи
мом мовою.
— Ні, — поправив його медіюм, —
„стирілі’’.
— А може „слямзілі” ? — подав і
свій голос президент.
— Скільки на „общепонятном язи-
кє” є додаткових означень, скільки
синонімів до слова „вкрасти”. Всіх їх
тут і не перелічити. Недарма відпо-
ручники тієї держави довели крадіж
ки до найбільшої, просто неперевер-
шеної доскональности — підсумував
Артур Кнольф.
Президент через вартівничого біля
кабінету шефа контррозвідки офіце
ра дав розпорядження довідатися,
що є тепер з Робертом Бломсом. Сам
же підійшов до вікна і втупив не-
клігґаючий погляд у шибку, заквітча
ну різнокольоровими електричними й
неоновими блисками міської ночі. Во
на ніби віддзеркалювала перебіг йо
го власних думок. Інші ні над чим
не розмірковували, спостерігаючи ви
раз обличчя президента, яке міняло
ся щохвилини — то смутніло, то по
важніло, то раптом по ньому пробі
гала весела успішка. Все свідчило
про те, що думки президента не бу
ли однакові.
Ось йому ввижається полковник
Едвард Еґос у руках спритних та ли
хих фахівців державної безпеки тієї
несамовитої країни. Чого вони з ньо
го тільки не витягнуть, не витиснуть!
Ні, віддати шефа контррозвідки про
тивникові, це однаково, що відкрити
перед ним шухляди всіх столів Від
ділу Два Генерального Штабу. Зно
ву ж таки погодитися одержати труп
полковника теж ніяк не випадає. По-
перше, це означало б розписатися з
своєму повному безсиллі перед витів
ками таємної поліції потворної дер
жави, а подруге, хіба вкорочення
життя, то нагорода за бездоганну
службу і безмежний патріотизм пол
ковника? А скільки ще живим він
може зробити корисного для своєї
батьківщини . . .
Тут саме наспіла відповідь на по
переднє розпорядження президента.
Вона звучала ляконічно: „Офіцер Ро
берт Бломс спить з бабою”. По роз
шифруванні одержаного, з’ясувалося,