Basic HTML Version
вою. Така шкільна система залиши
лась і до сьогодні. Підручники у ма
тірній мові були видані до 4-ої кляси.
Перед війною і аж до 1966 року ру
сини мали в Руському Керестурі свою
малу друкарню , в якій друкувались
видання „Руски Новини” — раз на
тиждень, „Руски Календар”, „Наша
Заградка” — місячник для дітей та
інші газети час від часу, як і шкіль
ні підручники для шкіл.
Існували також освітні осередки,
„Просвитни Дружства”, що мали чи
тальні і організували різні секції для
старших і молоді.
По війні друкарня продовжувала
ту саму роботу. Тепер виходять такі
газети і журнали: „Руске Слово” —
раз на тиждень, журнал „Шветлосц”
— квартально, „Пионирска Заград
ка” — щомісячно. Окрім того друку
ють Календар, шкільні підручники,
писані говором, і скромно видавані
книжки та брошури.
Коли вибухла війна, „Просвитни
Дружства” припинили свою працю, а
по війні продовжували її під іншою
назвою, як Культурно -Просвитне
Дружство „Тарас Шевченко” у Дюр-
дьове, КПД „М. Горки” у Новому Са
ду, КПД „Осиф Костельнік” у Вуко-
варе, КПД „Дюра Киш” у Шиду,
КПД „Петро Кузмяк” з Нового Ора-
хова і ін. Менш-більш кожне руське
село мас своє Дружство, що діє з мен
шим або більшим успіхом.
НАРОДНЕ ВБРАННЯ
Своє народне вбрання жінки-рус-
кині звали „панським”. Така назва
для сільського вбрання незвичайна,
але в дійсності вона постала в тих
часах, коли наші предки прийшли зі
своїх гірських країн на рівнину, зо
дягнені у грубу конопляну тканину.
Пізніше з піднесенням економічного
стану селянство стало вбиратися в
гарні і дорогі фабричні тканини, як
вони звали їх гадваби , і гатлази, де-
линови, папланови, лаґови, санинови,
листерови та інші текстильні матері-
Украінська каплиця в місті Баня
Лука, що було зруйноване землетру
сом в жовтні 1969 року
яли, що їх спроваджували жиди до
смаку руських господинь з Сеґедина,
Пешту і Бейчу-
На бачванській рівнині дівчата по
рівняно недовго носили вишивані білі
сільські конопляні сорочки, грубе
сукно та розписані кожухи. Жінка
— рускиня цілий тиждень ходила бо
са по ораному полі чи стерні, і ноги
в неї були згрубілі й порепані. Але
в свято, коли вона прибиралась у
„панське” шовкове вбрання,, квітча
сте і в різних барвах, гарно зачесана
з „баршоньом”7), або „фитюлею”8)
на голові, панчохах „ботошах” і чор
них лакових черевиках „цинелах” на
ногах, в руках хустина і квітка, —
дійсно виглядала, як часто казали
серби, як „принцеза”.
Народне вбрання, дівоцьке й жі
ноче, у русинів-українців було по
ширене до 1950-их років. Від того ча
су воно за декілька років пропало.
Це є дійсно своєрідне явище. Не були
це причини матеріяльного або іншо
го характеру, що привели рускиню
до міської вузької сукні. Це була рад
ше повоєнна криза, наступ „модерно
го побуту”. І відтоді пропав гарний
квіт бачванської рівнини, руське на
родне вбрання.
До сьогодні ще зодягаються по-
давньому старші жінки-рускині. З
7) Своєрідний кісник із стрічок і кві
тів, що викінчується великою кокардою
на потилиці.
Н)РІД очіпка з парчі, гаптований кі
нець якого спливає на спину.