Basic HTML Version
цією Генерацією вимгруть останні
зразки нашого селянського одягу.
Початок XX століття застав ще
старих русинів у Бачці, Сримі і Сла-
вонії з довгим волоссям, що спадало
до плечей. Коли стало вимирати це
покоління, по ньому лишились виши
вані кожухи, нагортки „чуги”, білі
конопляні сорочки і безрукавки „лай-
бики” з лискучими металевими ґу
дзиками. Нове століття принесло із
собою русинам клясичне вбрання
,,реклу”, надраґи”, ^ципели”, „уяш”,
„калап”, „кошулю” (сорочку з фаб
ричного текстильного матеріялу) й
інше. Лише тут і там ще до остан
нього часу можна було зауважити де
які залишки з давніх руських широ
ких білих конопляних штанів „ґачи”
чи „лайбик” — і то вже було все.
Юґославські русини-українці не
мають свого музею, навіть свого від
ділу у Войводянському Музеї в Ново
му Саду і в Республіканському Музеї
в Беоґраді. Тому по руських селах у
Юґославії етнографічні матеріяли і
документи з цієї ділянки пропадали
та пропадають і ніхто ніколи не
дбав, щоб їх зберегти.
До другої
СВІТОЕОЇ В ІЙНИ
у руських
виданнях час від часу писалося про
наше походження, друковалось різні
документи про поселення в наших
країнах та відбувались гуртові чи ін
дивідуальні поїздки в Карпати і до
нас. Але до сьогодні не було ні одно
го серйозного видання з ділянки на
шої давньої, новішої або сучасної, ма-
теріяльної, культурної чи іншої істо-
рії*
У минулому мали ми більші ймен
ші наймення, що заслужили на те,
щоб про них не забували. Однак, від
1945 р. до сьогодні руські культурно-
духові провідники в Юґославії нічо
го не зробили, щоб ті ймення закрі
пити в пам’яті народу- Про Гавриї-
ла Костельника, Тараса Шевченка,
Петра Кузьм’яка, Володимира Гна-
тюка і інших не лише ширші круги
мешканців Бачки, але йшколярі та
інтелектуалісти майже нічого не зна
ють. Дуже дивна і незрозуміла нас
танова до свого власного духового
життя опанувала людей, яким дору
чено вести культурну роботу серед
свого середовища.
У 1966 р. редакція і друкарня
„Руске* Слово” з Руського Керестура
перенеслася до Нового Саду і тепер
усі видання в нашому говорі скупчу
ються в тій місцевості. Нови Сад із
своїми середніми йвисокими (з вик-
ладовою сербською мовою) школами,
з найсильнішим культурно-просвіт-
нім Дружством русинів-українців у
Юґославії, з друкарнею і радіови-
сильнею став інтелектуальним цент
ром нашої меншини.
В останніх роках зросло число сту
дентів і інтелектуалів, внаслідок чо
го духовний рівень нашого поселен
ня підноситься.
Із визначніших культурних пра
цівників молодшого покоління треба
згадати: Ірину Давосир — оперову
співачку, Драґена Колесара — теат
рального актора, Йовґена Кочиша —
скульптора і маляра, Владимира Ко
лесара — маляра, Мелану Мудри —
малярку, Миколу Кочиша — філо
лога і письменника, Мирона Колош-
ияї — поета, Любку Удинску — по-
етку, Дюру Латяка — поета і пись
менника, Дюру Папгаргая — поета,
Гелену Гафрич — поетку, Анґелу
Прокоп — поетку, Мирослава Стри-
бера — поета, Влада Костельника —
письменника і поета, Івана Ковача —■
музикознавця і письменника.
ВАЖЛИВІШІ ВИДАННЯ
В БАЧВАНСЬКО-УКРАШСЬКОМУ
ГОВОРІ
До другої світової війни, окрім ка
лендарів, не вийшло жадного видан
ня в Руському Керестурі, яке варто
було б зазначити. По війні в міжчасі
появилось кілька книжок більшого
значення.
Це: Наша Лирика — зборнїк на
родних і популярних писньок Ону
фрія Тимка, Р. Ксрсстур, 1955 p.;
Наша Писня — I. II, НІ книжки —
зборнїк народних і популярних пис-