Basic HTML Version
Український хор в містечку
Камениця 1938 року
свята люди навіть не вміщуються в
церкві. Вони придержуються своїх
давніх звичаїв і плекають стару тра
дицію, наскільки їх до того не знео
хочує теперішній дух часу.
РУСЬКО-УКРАЇНСЬКИИ
БАЧВАНСЬКИИ ГОВІР
Всі бачванські русини -українці
вживають одного йтого ж українсь
кого говору. Його уживають також
сримські руснаци, що переселились
із Бачки До Сриму. Він не перейшов
ніякої зміни у зв’язку з переселенням
народу до іншого осередку, а зостав
ся таким, як був. Може прийняв не
великий відсоток чужих слів, але це
не може вважатися зміною говору.
Між говором мешканців Коцура і
Керестура є дуже незначна різниця,
яка полягає у тому, що коцурчани
вимовляють деякі слова з іншим за
кінченням, наприклад , — вонї, булї,
купелї, малї, садзелї, ношелї, вязалї,
похпалї, правелї, райбалї, а керес-
турці — вони, були, купели, мали,
садзели, ношели, в’язали, похпали,
правели, райбали.
ФРАГМЕНТИ БЕШЕДИ
БАЧВАНСЬКОГО
РУСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО
ДИЯЛЕКТА
. . . „Вжал вон пруцик, та идзе.
Идзе през єден вельки лєс. Кед дой-
дзе на стред лєса — там була єдна
велька щисцина, дзе ше лєс уж ви-
керчел и красна трава нароснута. Та
себе надумал же най вон там лєгне
одпочивац.
Лєгне-лєжи . . . Е, цо вон надумал!
Винє вон рощок, вжал пруцик, вде-
рел по тим рощку-най вон видзи же
чи то правда, цо му баба гуторела.
Вдери по рощку-лєм вибегнє вайчак,
а за нїм шицок „минеш”, а вецка так
шором шицок статок, цо лєм було у
рощку. А вон патри та ше чудує же,
як то може буц же телї статок идзе
з того рощка. Но, як ше уж напатрел
на нїх-статок ше розходзи. Ту єден
чупор конї, ту єден чупор овци, ту
ґуля, ту дойни крави, ту швинї, ту
кози, кажде сцека ширцом. Док вон
раз обидзе наоколо коло нїх, други
край уж Бог зна дзе пошол! Е, сцел
би вон их нагнац — ту нє сцу войсц!
Плаче, нє може нагнац, бега наоко
ло” . . .
(Руски народни приповедки, Рус-
ки Керестур, 1967 p., видало „Руске
Слово” ).
ШКІЛЬНИЦТВО И ОСВІТА
Бачванські русини мали дуже ма
ло освічених людей- До самої дру
гої світової війни інтеліґенція скла
далася здебільшого зі священства і
сільського вчительства. Зрідка трап
лялись лікарі, адвокати, аптекарі або
інші фахівці. Таких інтелігентів мож
на було, так би мовити, на пальцях
порахувати.
Руські господарі не давали своїх
синів до шкіл бо це дарого коштува
ло, а й ті, що були спроможні, не
посилали, бо не було такої традиції
серед народу ■— вчити дітей. На на
уку до міст виїжджали тільки діти
священиків і вчителів. Сільські хлоп
ці йдівчата закінчували 4 або 6 кляс
початкової школи — і то було все.
Потім бідніші йшли далі вчитись я-
когось ремесла.
По селах, де жили русини, були
руські початкові школи, в яких нав
чали говором у перших 4-ох клясах,
а потім ще дві кляси сербською мо