Basic HTML Version
рилович, Киш, Колесар, Корпаш, Ка
трина, Каменїцки, Лабош, Левенски,
Лїкар, Малїк, Мучонськи, Мельнїк,
Митренько, Нїряк, Ожога, Олсяр,
Пляскач, Роман, Стрибер, Скубанчик,
Сорочко, Тиркайла, Тим^о, Фаркаш,
Филяк, Хромиш, Худик, Шарик,
Шанта, Загорянски, Горняк, Цапп,
Цмар і т. д.
Жіночі імена: Амала, Аполона, Ве-
руна, Гелена, Иля, Ержа, Юла, Юс-
тина, Ката, Сена, Леона, Маґда, Со
фія, Феброна, Цила, Мелана, Маря,
Ганя і т. д.
Чоловічі імена: Арон, Андрій, А-
;дам, Василь, Владимир, Ґабор, Гав-
риїл, Грицо, Драґен, Деня, Дюра,
Ілько, Ириней, Іван, Иовґен, Іоан,
Янко, Яков, Юліян, Сфрем, Кирил,
Коста, Кузма, Левонтин, Любомир,
Людовит, Митро, ;Михал, Марко, Ми-
ронь, Микола, Нестор, Олекса, Ону
фрій, Роман, Пе.^ро, ДІрокоп, Томи-
слав, Федор, Ферко, ПЇтефан та ін.
НАЦІОНАЛЬНА НАЗВА
Ми, югославські русини, завжди
звали себе руснаци. Інші народи, сер
би, з якими найчастіше зустрічаємо
ся, звуть нас русинами.
Ніколи ми не вживали у відношен-
;ні до себе іншої назви, ані інші на
роди нас інакше :не називали. Хоч
ми завжди були свідомі, що походимо
з коріння українського народу, вва
жали цю назву єдиною і правильною
аж до 1966 p., коли почалося офіцій
но дописувати до наймення ,,русини”
—■„українці”. Наша віра греко-като-
лицька, наша мова руська, наше
вбрання руське, звичаї руські, села
руські, обійстя руські, наші жінки са
мі себе називали рускинями, діти на-
гші руські, школи руські, а ми муж
чини, кажемо про себе, що ми рус
наци. І так воно триває для відріз-
нення від югославських українців у
Босні, що самі звуть себе українцями
і українками, свою мову — українсь
кою, села, хати і вбрання українськи
ми.
У 1966 р. в Новім Саді, інтелекту
альному центрі югославських руси-
нів-українців, інтелігенція, себто ре
дакції „Руське Слово” і журнал
„Шветлосц”, винесли постанову, щоб
у майбутньому — через специфічні
умовини югославських русинів —
впровадити і офіційно уживати на
родної назви „русини-українці” за
мість дотеперішньої „русини”. Так
що від того року у виданнях русько-
бачванською мовою вживається всю
ди назви „русини-українці”.
Русини радо прийняли таку про
довжену назву свого наймення, бс
хоч його не вживалося офіційно де
1966 p., наш світ завжди мав на сер
ці власну думку і почування свогс
походження з української землі.
По селах і містах, де живуть ру-
сини-українці всуміш з українцями
згода і порозуміння. Одні й друг
ходять до тієї самої церкви, бо є од
нієї віри. У щоденному контакті і
просвітніх Дружствах, в товариський
зустрічах та при інших нагодах па
нує прихильність і щира взаємна
любов- Різниця говору ніколи не бу
ла перешкодою для добрих особис
тих взаємин.
КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ
Згідно з югославською останньок
статистикою русько-української на
ціональної меншини є в країні коле
50.000. Тепер немає промислового
центру в цій країні, де не було б хо^
одного русина. Русинів знайдете і
усіх околицях, і всюди вважають ї>
добрими робітниками, фахівцями тв
чесними людьми.
РУСИНИ ЯК ГОСПОДАРІ
Причиною, що зрушила наших пра
дідів і спрямувала їх до тамошньогс
краю, була боротьба за краще йлег
ше життя.
Трудно й гірко було здобувати
Т€
„краще” життя у Бачці. Бачванська
земля нелегко дарувала людям бі
лий хліб, пишні коні, „панську нош-