Basic HTML Version
13. Вимір і збирання податків:
ґрунтового, дорогового, вирівнавчого
особового, собачого, премій примусо
вого забезпечення від вогню, шар
варків, адміністраційних, скарбових,
лісових і шкільних кар, а було їх ти
сячі, оплат за пасовиська та інших,
яких годі вже й вичислити. Додати
треба, що податки та шарваркові ро
боти начислювані були громадськи
ми урядами на підставі так званого
чистого прибутку катастрального від
кожної ґрунтової площі (парцелі).
14. Постачання рекрутів до війська,
ведення реєстрів військової резерви,
військові квартири, достава підвід —
коней, возів і т. п.
15. Перепис населення, різного ро
ду статистика та ведення так званої
евіденції руху людности, що мала
заступати метрикальні уряди, усяки
ми даними про кожну особу, від дити
ни почавши.
16. Видавання урядових посвід
чень, як свідоцтв про громадську при
належність, моральність, убогість, та
обслуга громадян писанням просьб,
скарг та апеляцій членів громади.
17. Полагоджування урядової ко-
респоденції, розпорядків і наказів, що
переходило фізичні сили громадсь
кого уряду, створюючи при тому при
таманну польську безглузду бюро
кратію.
18. Нагляд над селами, які входили
в склад Збірної громади, в їх внут
рішніх справах та раціональне заві
дування громадськими маєтками.
Полагоджування кожної з тих
справ вимагало знання законів і при
писів, відповідного приміщення, до
кладного розкладу праці та кваліфі
кованих працівників, особливо секре
тарів, обізнаних з польським законо
давством, з досвідом ведення бюра та
знанням місцевих обставин і вимог
населення.
Все це провадилося в границях
скупих громадських бюджетів.
Так здебільша виглядала діяль
ність громад у польській адміністра
ції, особливо збірних громад, які в
практиці виявились нереальним тво
ром, що скорше чи пізніше мусів би
скрахувати-
Реасумуючи цю структуру громад,
стає наявним фактом, що громади як
уже сказано, були і, мабуть, будуть
основним чинником в кожній демо
кратичній державі, але може дещо в
реальнішій формі.
І так, як польська державна адмі
ністрація виходила струмом з одної
точки згори, так знову збігалася до
одної точки в долині, до громад, ство
рюючи при тому неначе ґльобову
вісь, залежну одна від другої.
Польський прем’єр ген. Складков-
ський сказав при одніїй публічній
оказії, в присутності президента Мос-
ціцького, що в польській державі є
властиво два прем’єри: один нагорі,
тобто він, а другий внизу, тобто війт
громади. Це нагадує ще один епізод
з того часу, коли Пєрацький був мі
ністром внутрішніх справ, в його бю-
рі язився його колеґа-пілсудчик і
сказав: „Слухай, Бронцю, та ти те-
раз єстесь вєлькі чловзк, дай мі
яконсь посадев” ! Пєрацкий почухав
ся в потилицю і відповів: ,,Янек, за-
пузьно, бо відзіш же вшистке начель-
не становіска сов юж обсадзоне, а на
тих нізших тржеба єднак цось
кмєць” !
Стає прикро, коли завважуємо брак
навіть елементарного знання серед
нашої суспільности, про такий важ
ливий чинник, як самоуправління,
особливо громад. Один із наших жур
налістів, наприклад, заявляв, що
війт — це був напевно хрунь, а сек
ретар — обов’язково пиячина, а вже,
коли якийсь смертельник українець
(не з Божої ласки) ставав, як той
білий крук, урядником у старостві,
Повітовому Виділі, то це напевно був
польський вислужник.
Інша справа, як українець був, ска
жім, польським суддею, що судив в
іменю Речі Посполитої, чи учителем,
що учив наших дітей „Єще Польс-
ка нє зґінела”. Це не було жадним
гріхом, навпаки — навіть заслугою.
Як же ж тоді ставитися до наших
послів і сенаторів з того часу? Чи й