Basic HTML Version
ВОльності й землі”, і що ці докумен
ти після зруйнування Січі забрав;
звідти спеціяльний посланець з Пе
тербургу. Це все давало нагоду гово
рити про українське мистецтво та про
відмінність української Церкви від
московської.
Посеред Собору, де на стіні був ве
ликий напис: „Спасителю рода чело-
веческого Екатерина Вторая посвя-
щает”, знаходилася могила князя По-
тьомкіна -Таврійського, якого запо
рожці прозивали Грицьком Нечосою.
Ця могила також давала нагоду го
ворити про колонізацію запорізьких
земель різними царськими фаворита
ми. Між іншим, про могилу Потьом-
кіна говорили, що там не було його
останків, бо з наказу імператора Пав
ла Першого їх викинуто з могили.
У самому місті, в археологічному
музею творцем і завідувачем був
незабутній Віктор Іванович Гошке-
вич, учень професора В. Антоновича,
від якого він здобув знання україн
ської історії та археології і любов до
всього українського. Своїми археоло
гічними працями з історії Херсонщи
ни і Таврії він визначився на цілий
світ.
В музеї була величезна колекція
запорізької старовини, яку найбільше
любив В. І. Гошкевич- Він пояснював
екскурсантам археологічні експонати
з передісторичних часів, показував
зуб мастодонта, знайдений в херсон
ському степу. Потім переходив до
скитських часів, часів генуезької та
грецької колонізація півдня України,
спинявся на козачій та запорізькій
старовині. Тут В. І. Гошкевич пере
творювався на іншу людину і почи
нав говорити з запалом українською
мовою. Екскурсанти не помічали, як
минала година, друга . . . Таким чи
ном у свідомих українців поширюва
лися йзбагачувалися знання з укра
їнознавства, а в несвідомих появля
лось зацікавлення своїм рідним кра-
єм та народом.
Найбільше екскурсій відбувалося
поза містом, особливо на лівий берег
Дніпра- Біля самого Херсону, на річ
ці Кошовій, допливі Дніпра, екскур
санти оглядали великий потьомкін-
ський острів, на якому заарештовано
останнього кошового Війська Запо
різького Петра Калнишевського. По
тім їздили на другий острів, Малий
потьомкінський, де були руїни ко
зацьких сторожових постів. З тими
островами зв’язано багато леґенд і
переказів про турецькі напади, про
геройську оборону їх запорожцями.
У суботи та неділі відбувалися ек
скурсії на лівий берег Дніпра. Зви
чайно починалися вони з руїн Запо
різької Січі біля міста Олешок — О-
лешківська Запорізька Січ. Керував
ними В. І. Гошкевич, що був висла
ний губернатором ,,за неблагона-
дьожность” з Херсонської губернії і
до Олешок міг приїздити лише в при
ватних справах. Після огляду руїн
Січі екскурсанти мандрували вниз
понад річкою Чайкою і берегом Кар-
дашинського озера по піскових кучу
гурах, де часом знаходили наконеч
ники стріл зі скитської доби.
Селище Кардашинка, між Олешка-
ми та Голою Пристаню, тягнулося
вздовж шляху майже на сім верст- Це
— колишні — зимівники запорожців
Олешковської Січі, тому йхати були
тут збудовані далеко одна від одної.
Земля тут була піскувата, але вро
жайна, бо колись лежала вкрита
дніпровською водою, отже мала в со
бі річковий намул. Тут жили нащад
ки запорожців, що додержувалися
старих звичаїв і обочаїв.
Відбувалися екскурсії і до містеч
ка Голої Пристані, при самому гир
лі річки Чайки, що впадала в Дніп
ро. В Голій Пристані були доки, де
будували річкові йморські судна, ко-
черми—■ніби середземноморські Гон
долі, фелюґи — середніх розмірів ту
рецькі широкоденні судна, дубки —
нащадки запорізьких байдаків. Та
кож будували трамбаки — дво-три-
щоглові судна з косими вітрилами,
шхуни —■з прямими вітрилами на
форщоглі і з косими на ґротщоглі,
а також найбільші тут судна бриґи
— з прямими вітрилами на обох що