Basic HTML Version
Євген Маланюк
Струнчасто-осяйні,
То ж матері майбутті
Стрічають дні ясні,
О, хвилі незабутий!
О, сонце! Оу пісні!
Ой, що в Софійському та грали
[дзвони, замовкали,
Там прапори приймали, до народу
[промовляли:
„Гей, разому разом станемо на
[ворога ми, браття, —
Завзяття!
Хто зрадить матір Україну,
Прокляття тим, прокляття!
І суне військо лавою
Від білих тихих брам.
Із „Заповітом”, „Славою”
Ввесь Київ наче храм.
В нім скапала кров часові,
Кров мучнів без кінця...
І в нім горять Тарасові
Вкраїнськії серця.
Незадовго потім розстріляний ле
нінськими червоно-московськими оку
пантами поет Григорій Чупринка за
кликав Україну:
...Гейу на весла, щоб понесла
Буря човен на простір,
Де свавільний вітер вільний
Гонить хвилі вздовж і вшир!
Поема „Золотий гомін” Павла Ти
чини — неперевершений і в світовій
літературі твір, симфонія слова, по
лотно майстра. Вчитаймось лише в
початок:
Над Києвом — золотий гомін,
І голуби, і сонце!
Внизу —
Дніпро торкає струни...
Предки.
Предки встали із могил,
Пішли по місту...
Або ще:
...З хрестом.
Опромінений,
Ласкою Божою в серце зранений
Виходить Андрій Первозванний.
Ступає на гори
: Благословенні будьте, гори, і ти,
[ріко мутная!
І засміялись гори,
Зазеленіли...
І ріка мутная сповнилась сонця
[і блакиті —
Торкнулася струни...
А потім з яким болем, з яким по
чуттям всенародного горя оспівав ран
нійПавло Тичина українську молодь,
яка загинула в нерівному бою з му-
равйовщиною-ленінщиною під Крута-
ми! Прості, важкі слова, неначе пли
ти пам’ятника:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славниху молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт! —