Basic HTML Version
Расєї не понять”, і не ставав би в обо
роні народів від Перемишля до Бос
фору. Як же перегукувались ці дум
ки з думками великого Каменяра,
який у поезії „Москва” назвав її гни
лим багном між країнами Европи:
...Росіє! Де лиш ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач
[народу,
Цвіте бездушність, наче плісень
[з муру.
Ти тиснеш і кричиш: „Даю сво
бод у !”
Дреш шкуру ймовиш: „Двигаю
[культуру!” ...
Сливе кожний український поет
старшого покоління в ті передрево
люційні часи відгукувався на події
в дусі твору Максима Рильського,
або й безпосередніше закликав до
аятимосковської революції. До таких
належали Володимир Самійленко,
Спиридон Черкасенко, Людмила Ста-
рицька-Черняхівська, Миколя Філян-
ський, Григорій Чупринка, котрий
прославився шаленим „Льодоломом”,
який в бурі йгромі все ломив на сво
єму шляху; Микола Вороний, Євген
Тимченко, Іван Стешенко (загинув
з рук злочинців у 1918 році), трохи
згодом, у 1921 році — був розстріля
ний чекістами Григорій Чупринка...
Коли загриміли перші революційні
громи над Східньою і Центральною
Европою, коли перших пісень заспі
вали про Україну — червону калину
усусуси, а над століттями пригноб
люваним Києвом піднявся Золотий
Гомін, — навіть такий лірик і епіку
реєць, як Максим Рильський писав
(у 1919 роц і):
...Чи янголи нам очі засвітили
По довгих муках безсердечних літ>
Чи ми самі прозріли йзрозуміли
Солодкий світ?..
Хто відразу ж став справжнім про
водирем української національної ре
волюції, що розпочалась 1917 року?
Відповідь коротка: Тарас Шевченко.
Олександер Олесь-КандиЬа,
малюнок олівцем П. Громницького
19Jfl р. в Празі
Несли вулицями пробудженої княжої
столиці України його портрети, спі
вали пісень на його слова, декляму-
вали його твори. Зберігся уривок з
німецької кінохроніки з 1918 року:
Хрещатиком іде велика група людей,
попереду священик, за ним несуть
портрет Тараса Шевченка, несуть
так, як носять тільки прапори або
хоругви...
Серед тогочасних поетів-революці-
онерів у національному і в поетич
ному розумінні домінував, звичайно
Павло Тичина. У поезії-думі „Ой що
в Софійському” Павло Тичина осяю-
вав українську національну револю
цію такими словами-самоцвітами:
...Як засміялось до них та пра-
[веднеє сонце:
„Не дурно гріло я> світило у
[кожнеє віконце
Як заходилися хмарини ткати
[скатертини,
Цвітуть та розцвітають небесні
[бархатини.
Цвітуть в піснях вкраіночки,
Дзвіночки срібляні,
Душею чорнобрівочки