Basic HTML Version
розгромом та шибеницями. Якщо не
має відповідно вишколених провід
ників, революціонерів, коли до рево
люції ще не підготований народ —
все закінчиться тим, чим закінчився
для України 1709 рік. Варто нагада
ти, що й гетьман Іван Мазепа був
поетом, якому не раз було важко
узгіднювати романтичну душу з важ
кими державними обов’язками.
Не раз доводилось чути: „Чому
Тарас Шевченко, геніяльний поет,
маляр, мислитель, склав для дітей
«Букваря»” ? Пояснення, думаю, про
сте: тому, що він був геніяльною лю
диною. Вводячи ,,в люди” свій закрі-
пачений народ, Тарас Шевченко ви
рішив, образно висловлюючись, за
черпнути глибше, звернув увагу на
джерело віднови кожного народу —
дітей. Майже єретично прозвучитьдля
декого думка, що й майбутня укра
їнська національна революція була
закладена в своїй першооснові вже
в Шевченковому „Букварі”, в „Чи
танці для малих дітей” Маркіяна
Шашкевича, в „Байках і прибают-
ках” Левка Боровиковського (праця
Шашкевича вийшла в 1850 р. у Льво
ві, Боровиковського в 1852 р. в Киє
ві). С. Гулак-Артемовський, Є. Гре
бінка, Л. Глібів, а потім Марко Вов
чок, Борис Грінченко, Ганна Барві
нок та багато інших були предтеча
ми нової, виразніше національно ок
ресленої, української людини. Дитя
чий журнал „Дзвінок”, що задзво
нив у Львові для українських дітей
і з 1890 року дзвонив для них сріб
ним дзвоником рідного слова про
Рідний Край упродовж 25-ти років —
був одним із тих, що підготовляв
прихід майбутніх усусусів, сірож.у-
панників, вояків соборної Армії УНР.
Мудрою жінкою була передова укра
їнка Олена Пчілка, коли в 1908 p.,
скористувавшись поновною свободою
українського друку в Російській ім
перії, почала випускати для дітей і
молоді журнал, що так проречисто й
звався: „Молода Україна”.
Інша річ — батьки: мільйонові ма,-
си напівграмотних чи йнеграмотних
людей не мали змоги та йне чули ве
ликої потреби донести хоча б той
журналик до мільйонів дітей. У ви-
сліді: підготована великою мірою
українськими поетами наша Націо
нальна Революція з 1917-20 років
змогла змобілізувати не мільйони, а
лише кілька сотень тисяч українців.
Один із захоплених читачів дитя
чого „Дзвінка”, а потім і „Молодої
України”, видатний поет Максим
Рильський ще в 1915 році відповів
офіційному поетові московської імпе
рії Тютчеву на його „Умом России не
понять, ее аршином не измерить, у
ней особенная стать — в Россию
можно только верить”. Картаючи
царську імперію за підбій народів,
під плащиком нібито „визволення”
слов’янських братів, молодий Максим
Рильський писав:
Іде „визволення братів”
По мертвім полі мертвим кроком
І лічить трупи ворогів
Своїм несито-хижим оком.
А там, звиваючись, кричать
Раби, немов несамовиті:
„Умом Расєї нє понять!”
— Та серцем легко зрозуміти!
І ті} що вчора ще були...
Та нащо згадувати вчора —
Нахабно руки простягли
Від Перемишля до Босфора.
„Ми переможем!” — Хто це „ми>0$
Кого йдля чого переможем?
Навіщо ім’я лжі і тьми
Ви обізвали ім'ям Божим?
Нащо любовно нарекли
Що здавна ненавистю звалось?..
Там, де „визвольно” ви пройшли,
Калюжі крови лиш зостались.
Така поезія тоді лише 20-річного
Максима Рильського була викликом,
ба більше — закликом до революції.
Якої? — звичайно, національної, бо
не писав би поет проти „рабів”, які
кричать немов несамовиті: „Умом