Basic HTML Version
На сходинах „старих клуб'ян" всю
цю справу обговорено, всі можливо
сті обмірковано і переглянуто листу
вання, що його вела „Просвіта". Пе
ред „клуб'янами" стояла ще одна
трудна формальність: консулят ви
магав, щоб офіційним адміністрато
ром Клюбу був американський під
даний, бо тільки так можна було за
довольнити всі китайські претенсії.
Не знаємо, чому не використано ін
ших можливостей, зокрема чому не
записано маєток на ім'я матірного то
вариства „Просвіти" у Львові, тоді
хтось із наших галичан міг бути її
представником. Але, мабуть, це пи
тання навіть не поставало, бо то був
час великого в Галичині напруження.
Крім того, Польща не мала в Китаї
прав екстериторіяльности.
Так справа й тяглася без кінця з
писанням заяв, перекладами їх на ки
тайську мову та очікуванням відпові
дей, у більшості негативних.
Положення різко змінилося після
японського виступу в вересні 1931 ро
ку в Мукдені. Це був початок воєн
них операцій, початої: ліквідації ки
тайської адміністрації та створення
нової держави Манджу-Го під контро-
лею японців.
Тоді авторові цих рядків прийшло-
ся брати активну участь в пертракта-
ціях з японцями в Харбіні, вести ли
стування з Урядом УНР, головно з
ген. В. Сальським. Треба зазначити,
що вживалося ще заходів через міні
стра закордонних справ УНР Олек
сандра Шульгина в Парижі, який зу
стрічався з китайським послом в Же
неві. Результатом тих зустрічей було
розпорядження центрального китай
ського уряду до Харбіну повернути
майно українцям. Але місцева влада
того ніколи не перевела, бо тоді в Ки
таї був великий хаос, а національний
уряд ще не був достатньо консолідо
ваний.
У результаті майже дволітних пе
реговорів з японцями у 1933 р. в ли
стопаді будинок „Українського Клю
бу" був переданий японською Вій
ськовою Місією у Харбіні на руки ук
раїнських представників. З тієї наго
ди був оголошений у пресі та через
телеграфічну агенцію Кокоцу спеці-
яльний меморандум місії за підписом
полковника Комацубара. Авторові до
велося бути одним із членів тої „чвір-
ки", яка вела з японцями переговори.
Треба згадати ще один цікавий мо
мент. Напередодні вступу японських
військ до Харбіну запросив „чвірку"
на зустріч секретар японського кон-
суляту п. Сугіхара. Він нас запитав,
чи українці не мали б нічого проти,
якби японські війська тимчасово за
брали у своє розпорядження будинок
„Українського Клюбу", де в той час
містився китайський департамент ос
віти.
Після того відбулася „історична"
нарада „клуб'ян", серед яких були
В. Опадчій, І. Горовий, І. Паславсь-
кий, автор цих рядків та ще кількох
осіб, ім'я яких не занотовано. Взявши
під увагу ще й попередні розмови в
представництві японської Швденно-
Манджурської залізниці, яка відігра
вала велику економічну та політичну
ролю в житті країни, всі погодилися
на окупацію японським військом ук
раїнського майна в надії, що пізніше
його дістанемо до своїх рук. Негайно
був телефонічно повідомлений про це
п. Сугіхара, який підтвердив, що це
майно буде передане українцям після
того, як у ньому не буде потреби.
На другий день ми дізналися, що
перші японські частини прибудуть у
Харбін десь після полудня. О 4-ій го
дині появилися перші японські стежі,
стомлені довгим маршем, і під коман
дою старшини пішли прямо до на
шого будинку. Там поставили двох
вояків при дверях, а решта увійшли
досередини.
Китайські урядовці департаменту
освіти ще зранку покинули свої кан
целярії і, здається, крім сторожів, там
нікого не було.
Стояли ми гуртом на вулиці й дов
го не знали, що робити далі. Хтось
запропонував дістатися до будинку та
повісити на його даху український
прапор, але було те зайве: на щоглі
278