Basic HTML Version
А не придумав
чого нового, цей
кат?" — „Нового? Не знаю. Бачив,
як кількох мазепинців босоніж на ле-
ду поставили і ноги водою поливали,
щоб примерзли". („Полтава", П, 81).
Князь Меншіков знав про садизм
царя і хотів його наслідувати. Він
наказав „щотретього на паль саджа
ти, щочетвертого колесувати, інших
повісити, як собак . . . Нікого не ща
дити. Хай чують, що вмирають, стер
во вонюче!" („Батурин", ст. 277).
І сам Меншіков лютував. „Скинув
ши рукавицю з правої руки, брав
розпалену шину і водив нею по голій
спині прикріпленою до лавки старця,
приговорюючи: „От так його сукіна
сина, полегеньки та помаленьки, щоб
руку нашу почув. Тверда московська
рука, що, хахли питльовані, га?"
(301).
Оцю „тверду московську руку" чує
поневолена Україна досьогодні, тому
там, під московською окупацією не
можна згадувати про Б. Лепкого,
письменника, який оспівував бороть
бу українського народу за свою во
лю. Там славлять тепер ката україн
ського народу — царя Петра І.
Меншіков любив пописуватися сво
єю силою, наслідувати царя Петра.
Він „вихопив кнут з рук салдата,
плюнув у жмені і замахнувся. Удар
був настільки сильний, що кров прос
то з тіла приснула світлішому в очі."
(ст. 302).
Між москалями знайшовся єдиний
чесний вояк, — це був полковник
Скорін, який не міг дивитися на це,
як сам Меншіков знущався над укра
їнцями. Скорін бачив, як катували
парубка, як він пручався усім тілом,
відбивався ногами, кусав і як все ж
таки остаточно піддався перемозі. „І
пригадались Скорінові всі жахливі
картини минулої ночі: той салдат,
що відрізав голову дитині, щоб не
розірвати шнурка перел; ті райтари,
що трупів добували з гробів, щоб по
здирати з них трухлі вбрання і зо
лотом перетикані пояси. Пригадали
ся порозчереплювані голови й пови-
пускувані з черев кишки, і Менші-
кова кінь у червоних пончохах, і ті
трупи, що хиталися на гиляках, як
мішки -все-все! і Скорінові зробило
ся так гидко ,так скучно, так нудно
на світі, що не хотілося вже нічого,
лиш, щоб раз покінчити з тим усім.
Годі довше, годі!" (271).
І полковник Скорін застрелився . . .
За часів Петра І був у Москві
„Преображенський Приказ". Це була
яскиня, в котрій мордували людей
найжахливішими способами
Лю
дей живими вішали за ребро на за
лізнім гаку, як м'ясо в різницькому
склепу". (Батурин", ст. 147). Москва
двадцятого віку має також свій „Пре
ображенський Приказ", який різно
називається: ЧК, чи як інакше, але
який робить тепер те, що робили
давніші „прикази" в Москві. Та Мос
ква не хоче, щоб українські читачі
пабачили оту жахливу ролю тих мос
ковських „приказів", яку вони ви
конували і виконують в поневоленій
Україні.
Мазепу представляють тепер укра
їнцям як „зрадника", як поневолю
вача селян. Ми вже чули, до чого
змагав цей
великий український
гетьман, який „нав'язував Богдано
ві нитки, продовжував його тради
ції". Мазепа міркував про Москву:
„Москва не може стерпіти вольного
народу. Вона й у себе не дає людям
волі. Цілу Европу рада б прибрати
до свого кріпкого кулака" („Полта
ва", І, 181).
У своїй повісті Богдан Лепкий 40
років тому передбачив те, що сталося
тепер, коли Москві вдалося понево
лити всі українські землі. Мазепа Б.
Лепкого бачив вже тоді теперішній
московський імперіялізм. Він думав:
„Династичні традиції, безпідставна
гадка, немов то московські князі є
одинокими спадкоємцями своїх київ
ських попередників".
Шовіністична комуністична Моск
ва величає такого дикого ката, як
цар Петро І та його „князь", кому
ністичні ідеологи
величають ката
Петра і називають його „поступо
вим", бо він поширив панування
273