Basic HTML Version
кої неволі , так ти нас виведеш із те
перішньої, щоб ми не загинули, ні
під царем, ні під королем, лиш доби
лися волі" .
(„Батурин" , ст.
236,
238) .
На це відповів гетьман Мазепа, що
він „для загального добра матері на
шої рідної, України безталанної, для
користи війська запорозького й на
роду українського . . . хоче й бажає
всією душею і всім помишленієм мо
їм за помочею Божою так зробити,
щоб полковники з жінками і дітьми
своїми і весь край р і д н и й . . . ні під
царем, ні під королем, ні під ханом,
ні під жадним ворогом нашим не за
гинули, лиш осталися вольними і
незалежними от нині і до віку віков!"
(„Мотря", І, ст. 51) .
Полковники сказали „Амінь!"
і
по
цілували
хрест, який був в руках
гетьмана.
— „Сталося!" — сказав гетьман і
підняв дерев'яний хрест угору: „Кли
чу всемогучого Бога на свідка, во
Тройці святій всюди сущого, і Матір
Божу , заступницю нашу, і святого
Михаїла, опікуна лицарського наро-
ДУ українського, кличу й заприся
гаюся перед вами і перед будучніетію
народу нашого, споконвіку вольного,
а тепер у чуже ярмо закутого, що не
ради користи своєї особистої, не ради
почестей . . . не ради багатства . . . а
задля вас усіх, що під моїм урядом і
реґіментом есьте, для жінок ваших,
для загального добра матері нашої
рідної, України безталанної, для ко
ристи війська запорозького й наро
ду українського . . . хочу й бажаю во
лі й незалежности от нині і до віку
віков!" („Мотря", І, ст. 51) . Мотря
Кочубеївна хоче бути
„знаряддям
гетьмана до визволення народу, до
слави, до величі , до здійснення мрії,
яка снилася предкам її у найкращих
снах, . . . а якої доля не дала здійсни
ти, може вона її здійснить". („Мот
ря" , II, ст. 186) .
Мазепа передбачав небезпеку, яка
грозила „Україні збоку царя . Знав,
що треба порвати з Москвою і прис
тати до шведів, бо тільки з ними мож
на „добитися волі й самостійности".
(„Батурин" , ст. 218) . І так воно ста
лося, гетьман міг заявити козацькій
старшині , що „не під протекцію бере
нас шведський король, а ґваранцію
самостійної держави дає" (Там же,
ст. 263) .
І полковники на хрест святий зая
вили своєму гетьманові, що „не по
жалують нічого, щоб постояти за
права наші , за волю й за славу Ук
раїни" („Мотря", 1, ст. 51) .
В Україні сьогодні не сміють зга
дувати автора, який прославив геть
мана Івана Мазепу за те, що бажав
визволити рідний край, змагав до
того, щоб „всі українські землі на
лежали до одного
гетьмана-князя
українського, щоб вся Україна під
одною
булавою з ажила " .
(„Бату
рин" , ст. 264) .
Меншіков приказував: „Щотретього
на лаль, іцочетвертого колесувати!"
Теперішні московські окупанти Ук
раїни не терплять автора повістевого
циклу про І. Мазепу ще й тому, що в
цьому
найбільшому
українському
творі (коло 2,500 сторінок)
реаліс
тично представлена та жорстокість,
яку тоді виявляв
московський цар
Петро у відношенні до українського
народу. Геній України Тарас Шев
ченко в поемі „Сон" („У всякого своя
доля " ) , написаній більше як 80 ро
ків вчасніше, як „Мазепа" Б . Лепко-
го, вірно представив московського са
трапа Петра І як того, хто , ,руку про
стягав, мов світ увесь хоче загарба
ти", і назвав його „Тим Первим, що
розпинав нашу Україну" .
Б . Лепкий у своєму творі показує
жахлив і сцени в Україні після того,
як москалі
довідалися, що Мазепа
приєднався до шведського
короля
Карла на те, щоб визволити Україну.
Із Лебедина втік до Мазепи козак,
який не хотів бути з москалями. Він
оповідає
мазепинцям, що „москалі
колесують, вішають, на палях садов
лять" . На це
відповідає
Ра чок :
„Знаю, знаю! Цар до того охотник.
212