Basic HTML Version
су, як коліно". „Спомини про нього
лягли основою мойого оповідання"
— пише автор, і зараз додає, що „це
не портрет, а тільки студія по порт
рета", бо багато дечого взято з дру
гих людей". Оповідання „Над ста
вом" основане також на події з жит
тя. В ньому гине селянин, що ловив
рибу в „чужому"
ставі. „Селянин
уважав ліс і воду спільним добром
і ніяк не розумів, як це добро мо
жуть у нього відбирати".
Сам автор пише, що „брав біль
шість мотивів з автопсії, дещо осно
вував на оповіданнях інших людей,
дещо, — хоч дуже мало — з часопи
сів, видумуючи дуже мало, бо хіба ж
треба видумувати там, де дійсність
була більш вигадливою, як найбуй-
ніша уява".
Оповідання „Гостина", „Матвій Ца-
пун", „Нездала п'ятка", „Оповідан
ня дяка", „Настя", ,,В глухім куті",
„Дочекався",
„Звичайна
історія",
„Прикрий сон" — мають теми, що їх
автор „взяв з життя". При деяких
автор подає навіть прізвища осіб, що
були моделями його героїв, та нази
ває села, де вони жили.
Деякі поезії написав автор під вра
женням лектури книжок. Поезія „На
маргінезі книжки про Кричевського"
відгук на читання праці В. Липин-
ського; „Ватуринські руїни" — після
прочитання вістки про відбудову
гетьманського будинку в Батурині;
поезія „Ти, хлопче, землю край" —
це відгук на твори Василя Стефани-
ка, якого Лепкий вважав „найбіль
шим знавцем і недостиглем малярем
селянського життя" та написав про
творчість Стефаника окрему розвід
ку. Цикл поезій „Слідами Ігоря" —
це відгомін славної староукраїнської
поеми, що її автор цілу переклав
на польську мову, а й „пізніше „Сло
во" не сходило йому з ума".
Є між поезіями Лепкого твори, які
виникли на замовлення. Поет радо
відгукувався на заклик святкових
комітетів, які зверталися до нього з
просьбою про написання поезії. Так
виникла поема „В храмі св. Юра", яку
виголошено на святковій академії у
Відні, де вітали Митрополита Шепти-
цького, як вертався з московського
заслання. Сюди належить „Молитва"
— написана на „зазов комітету у
Львові". Тут треба згадати і ті поезії
Лепкого, які він писав з нагоди свят
Різдва Христового, Великодня і ро
ковин наших поетів (Шевченка,
Шашкевича, Франка). Ці твори Б.
Лепкого тішаться великою популяр
ністю, і їх ще й сьогодні часто пере
друковують наші часописи, бо вони
не втратили актуально сти.
Поет признається, що деякі твори
написав під впливом „якогось про-
чуття великої суспільної катастро-
фи-війни". Сюди зараховуємо поезії
„Голос зневіри" і „Голос надії", на
писані перед світовою війною, в яких
поет кликав до свого народу:
А я кажу вам: майте слух,
І позір тому дайте,
Що вам говорить волі дух
Про близьку хвилю завірюх
І хвилі тої чайте!
Поетове серце билося в один такт
з серцем українського народу. Хоч Б.
Лепкий прожив більшу частину сво
го життя на чужині — його муза бу
ла вічно в Україні і живо відгукував
ся на всі важливіші події народного
життя. І те життя українського на
роду було спонукою до поетичної
творчости поета.
„Хочу я і бажаю, щоб
ви
осталися
вольними і незалежними!"
Так промовляє гетьман Іван Мазе
па до своїх полковників, які дома
гаються, щоб гетьман визволив їх
з-під московського ярма. Полковник
Ломиковеький виступив в імені всіх
полковників:
—• Реґіментарю і батьку наш! По
думай собі, Москва нас кривдить і
притискає. Москва посягає по наші
права споконвічні, ми не певні своїх
урядів . . . Обіцяв ти нам, гетьмане,
що як Богдан вивів Україну з ляць-
271