Пишучи ті слова в 1934 році д-р Ми-
шуга не міг передбачити ані вибуху
другої світової війни, ані тієї трагедії
України, яка вигнала поза свої межі
сотні тисяч люду і дивним парадок
сом — стала для американсько-укра
їнської громади могутнім поштовхом,
бо влила в неї нову кров, з новою
великою хвилею іміґрантів, цим ра
зом тиеячей людей освічених, профе
сіоналів прерізних фахів. Д-р Л. Ми-
шуга вказував тоді, ще перед другою
світовою війною, на надзвичайно
трудне завдання, від якого проте за
лежало збереження американсько-
української громади з її ідейним змі
стом: відповідного виховання наро
дженого в Америці нового покоління.
Не міг він передбачити масового на
пливу нової іміграції також в 10 ро
ків пізніше, при святкуванні 50-річчя
Українського Народного Союзу. Про
те він був ще глибше переконаний,
що носієм української ідеї була „сіра
маса" і що українська громада в Аме
риці не перестане існувати, як окре
ма особовість. Він не вірив в швидкий
процес „перетоплювання" українсь
ких іміґрантів в одному американсь
кому „глечику". Він стверджував з
гордістю, що „стара наша Генерація
виховала нове покоління з величез
ним вкладом життя і майна". Він до
раджував громаді „не рахувати на
ніякий доплив свіжих сил і рахува
тись тільки з тим, що має у теперіш
ніх своїх рядах. Себто тільки з тими
силами, якими вона тепер розпоря-
джає. І так братись з оцим інтелекту
альним, ідейним, матеріяльним і мо
ральним матеріялом до розбудови
дальшого нашого життя, бо це життя
має в собі такі цінності, що їх вартує
виховати і далі передавати . . . "
Після другої світової війни у Луки
Мишуги й подібних йому наших ве
ликих патріотів з середовища Україн
ського Народного Союзу й „Свободи"
з журбою радість обнялась: з глибо
кою турботою з приводу поярмлення
України червоною Москвою й устано
влення в Україні насправді „соборної
неволі" — єдналась радість, що про
блема американського „перетоплюю
чого глечика" відсунулась знову де-
де в майбутність. На місце теорії то
го „глечика" д-р Мишуга ставив тео
рію двох батьківщин: глибокої любо-
ви й сантименту до України та, вод
ночас, льояльности і сантименту до
тієї американської країни поселення,
яка не забороняє ані плекати україн
ську державницьку політичну думку,
ані тим паче — творити тривкі, не-
проминальні культурні вартості. „Ук
раїна дала американській землі — пи
сав він — частину ось такої сірої ма
си, яка була її найбільшою цінністю.
Ось та частина стала тепер теж цін
ністю Америки. Тож і з неї виходити
муть що далі, щораз то нові сили,
якими буде американська земля від
роджуватись і відмолоджуватись, бо
й це належить до „природного проце
су". Та на нашу думку і сил буде
більше і будуть вони куди видатніші,
як буде збережена якнайдовше в кро
ві американців українського роду та
туга вдача, що питома українському
народові. А щоб таке було, треба, щоб
українське життя в Америці не зане
падало і не пропадало, а далі жило
й розвивалось. Інакше, як нам вида
ється, був би безпотрібно й легкова
жно розтрачений той великий мо
ральний і духовий капітал, який на
були українські сірі маси в Европі
шляхом вікової боротьби не тільки
за хліб і землю, але й за ідеали сво
боди. З тим капіталом вони приїхали
до Америки. І не розтратили його, а
збільшили і як такий передали своїм
дітям. Історія другого півстоліття
дасть відповідь, що з тим капіталом
зробили їх американські діти".
З того півстоліття — 25 років вже
минуло. І в 75-річчя Українського На
родного Союзу можна ствердити, що
д-р Лука Мишуга мав рацію, пишу
чи тому 35 років: „Що було положе
не в основу „Свободи" й УНСоюзу,
є у великій мірі актуальне і сьогод
ні". Актуальними і сьогодні є ті самі
ідейні й ідеологічні засновки, акту
альною є правда, що без власної ор
ганізації і без власної організованос-
100