Basic HTML Version
З нагоди того свята діяло сто п'ят
десят упорядників для проведення де-
фі ляди перед нагробником. Були це
старшини Галицької Армії, що дія
ли під командою вихованця австрій
ської Академії Генерального Штабу,
д-ра Любомира Макарушки.
І тоді моя ровесниця „Свобода" в
Америці з некритою радістю і вдово
ленням приносила вичерпні інформа
ції про це велике свято галицьких ук
раїнців в їх столиці Львові. Були там
згадки й про мене. Тоді я був голов
ним членом редакційного „Гарнітуру"
„Діла". Навесні 1935 р. дуже важкою
стала ситуація українців у Польщі.
Нагло дещо змінилось у відношен
ні моєї ровесниці, американського
щоденника „Свобода", до свого ровес
ника у Львові, себто до мене. Сталося
це тоді, коли я очолив УНДО і разом
із Володимиром Целевичем з уповно
важення Центрального Комітету УН
ДО підготовляв вибори до польських
законодатних установ при допомозі
переговорів з польським урядом у
Варшаві.
Моя ровесниця „Свобода" постави
лася до тієї акції з резервою. По ви
борах
пробивались на
сторінках
„Свободи" й неґативні риси до т. зв.
нормалізаційної політики, я ку в ' яза
но вже виключно з моєю особою.
Між мною й мосю ровесницею в
Америці „Свободою" були всеж таки
деякі спільні риси, не зважаючи на
переходовий холод. „Свобода" була
ні від кого незалежною, бож була
органом великої української амери
канської установи, Українського На
родного Союзу, і я був ні від кого
незалежний у новій політиці, тільки
від Центрального Комітету Українсь
кого Національного Демократичного
Об'єднання — УНДО. Знов же в
„Ділі" я був залежний тільки від Ви
давничої Спілки „Діло".
На нову т. зв. нормалізаційну полі
тику я пішов у 1935 р. з доручення
партії, і був на парляментарній арені
вільний від усяких сторонніх впливів
на тактику української Парляментар-
ної Репрезентації. Ця тактика скоро
змінилась. УПР перейшла до опозиції
в обох палатах польського парлямен-
ту вже під кінець 1937 р. У 1938 р.
були нові вибори. У 1938 УПР внесла
до Сойму проект територіяльної авто
номії для всіх українських земель під
Польщею. Проект відкинено ніби з
формальних причин, бо це було зв'я
зане із зміною конституції, а для
зміни конституції треба було три
чверті голосів членів Сойму. Ми мала
своїх українсько-галицьких голосів
усього 14, а з волинської української
репрезентації підписав цей проект
автономії, тільки один посол — Сте
пан Скрипник, теперішній Архиєпис-
коп Мстислав.
Нормалізаційний курс п о л і т и к и
спершу трохи злагіднив польський
наступ на українців в Польщі та на
всі його здобутки як у господарсько
му, так і в культурному житті. Але
це тривало коротко, а концесії укра
їнцям не рівноважили втрат внаслід-
ку дальшого протиукраїнського кур
су. Не припинилась колонізація, а ви-
власнення площі Сокола-Батька у
Львові було наче символічним актом.
З т. зв. концесій згадаю, що через мі
ністра закордонних справ Бека мені
вдалося просунути ' трьох українців
до консулярної
польської служби.
Мала прийти черга на інших, але не
стало на це часу.
Тими, що вступили були в консу-
лярну польську службу, були адв.
Роман Олесницький, Степан Левин-
ський і Богдан Гвоздецький.
В часі холодного напруження між
мною і моєю ровесницею в Америці
багато інформацій про життя та на
строї американської іміграції я діста
вав від п. Романа Олесницького.
Здавалось, що холод між мною
і моєю ровесницею „Свободою" ніко
ли не зміниться на тепліший клімат.
Прийшла світова катастрофа, себто
друга світова війна. Моєю декляра-
ціє-ю в польському Соймі 1-го вересня
1939 р. я хотів захоронити українське
населення від погрому збоку поль
ської солдатески та відмежуватись
від закиду Германофільства, що міг
тяжити на українстві.
З приходом комуністів до Львова я
подався пішки на Захід. Опинився в
Кракові, і не знав, що мене може че
кати від німців. Вони мене не рухали,
але перестерегли, щоб я не мішався
ні до яких політичних акцій, бо боль-
шевики можуть зажадати моєї вида-
28