Basic HTML Version
лула пацифікація, що її провадив
польський уряд при допомозі своїх
анів по українських селах. Бито
У
сіх активних у громадському житті
в
я н
бито сільських інтелігентів, ни
щено українські „Просвіти", коопера
тиви Словом, страхіття! Українські
політичні партії, як УНДО, Українсь
ка Радикальна Партія, УСДП та інші,
осудили акцію підпалів і від неї від
межувались.
На початку вересня я дістав стат
тю Вячеслава Липинського і зараз
же її опублікував. У тій статті Вя
чеслав Липинський розв'язував Ра
ду Присяжних Української Гетьман
ської Організації, головою якої він
був. За причину розв'язання подав,
що, згідно із статутом організації,
гетьман Павло Скоропадський не смів
нічого робити на власну руку. Він
цього не дотримав, бо виїхав на Ма-
дярщину в гостину до адмірала Гор-
ті, що тоді був „головою" Мадяр-
щини, і зрікся прав на українське За
карпаття в користь Мадярщини.
Стаття була незвичайна своїм зміс
том і була чимсь в роді вибуху
бомби.
За кілька днів після того надій
шов до мене лист від д-ра Панейка.
Лист рекомендований і за зворотним
рецепісом. Почав я цього листа роз
печатувати. Роздерши коверту, я по
бачив старі російські банкноти, т.
зв. „катеринки", збиті довкруги ма-
шиновими спиначами. Щось важне,
думаю собі. Делікатно витягаю спи-
начі і виймаю зсередини фотографію,
на якій бачу себе і Коновальця на ін
тимній розмові на кораблі. І більше
нічого. Фотографія була добра. Ко
ли її Панейко зробив •—• не знаю. Цю
цінну фотографію я зараз же вклав
у якийсь річник „Діла" і вже її бі
льше знайти не міг.
У розгарі пацифікації приїхав до
Галичини п. Я. Макогін в товаристві
англійського лікаря і почав їздити по
спацифікованих селах та стверджу
вати ступені побоїв. Польська влада
доручила п. Макогонові та його лі
кареві виїхати впродовж 24-ох го
дин із Польщі. Пок. Макогін вертав
ся через Львів. У Львові зайшов до
мене і забрав кількадесять кліш із
фотографіями кривавих побоїв на
ших невинних селян.
В міжчасі польська влада арешту-
ва президію УНДО: д-ра Дмитра Ле-
вицького, як голову, і д-ра Любомира
Макарушку, як головного секретаря.
По візиті п. Макогона на другий день
прийшла черга й на мене. Ранком
зробила поліція у мене вдома ревізію
і забрала мою переписку з Липинсь-
ким. Просидів я в тюрмі три місяці.
Коли вийшов і почав шукати за тією
перепискою, то її вже не отримав ні
коли — ні в поліції, ні в прокурату
рі її не було.
Тут мій ровесник американський
щоденник „Свобода" став в обороні
всіх арештованих, а в тому числі й
мене, як редактора ,Діла". Тодішнє
Об'єднання Українських Організацій
Америки збирало матеріяли про па
цифікацію і видало згодом в англій
ській мові прегарну публікацію. Ре
дактори „Свободи" вклали багато
праці в цю публікацію.
Словом, моя ровесниця ,Свобода"
виявляла тоді велику ініціятиву в ор
ганізації оборони всіх гноблених та
покривджених у Галичині українців.
У 1933-му році в травні відбулося
велике свято в Галичині з приводу
відкриття нагробника Іванові Фран
кові, роботи мисигця - скульптора Сер
гія Литвиненка. У святі відкриття
взяло участь понад ЗО 000 українців
і українок. Я був тим, що відкривав
цей нагробник на Личаківському кла
довищі у Львові. З тої нагоди відбуло-
лося аж два великі концерти, при
свячені І. Франкові. Один концерт в
найбільшій тодішній львівській залі
в суботу вечером перед відкриттям
нагробника, а другий по відкритті в
залі Міського Театру в пополудне
вих годинах. На обох концертах про
мовляв незабутній поет і письменник
Богдан Лепкий. Промовляв дуже гар
но. На цьому концерті відтворювано
зовсім нові твори українскьих компо
зиторів до слів Франка. Диригентом
оркестри і хорів був Антін Рудниць-
кий. Солістами були п-і Марія Со
кіл і Михайло Голинський, що про
бували тоді на вершинах співочого
мистецтва. Обоє були тоді оперови-
ми світочами.
27