Basic HTML Version
кращати. Ось так „Діло" довгий час
н е
могло переступити числа трьох-
чотирьох редакторів, а в першому
свосму періоді мало насправді тільки
одного постійного, платного редакто
ра в особі Володимира Барвінського.
Під кінець свого існування мало во
но вже 10 членів Редакції і десятки
постійних співробітників, позаредак-
ційних редакторів окремих тижневих
сторінок, сіть крайових і закордон
них коресподентів (між ними був і
живучий ще д-р Семен Демидчук з
Ню Йорку). Те саме стосується „Ра
ди". Вгорі ми навели список вісьмох
членів її редакції з 1906 року. В Ен
циклопедії Українознавства маємо
світлину редакції і співробітників
„Ради" з 1914 року — 17 осіб.
Цілком іншою була історія амери
канської „Свободи". Постання „Діла"
і „Ради" було тісно пов'язане з полі
тичною ситуацією в Галичині під
владою Австро-Угорщини й Наддніп
рянської України під владою цар
ської Росії. Ці часописи були фак
тичними, якщо не формальними, ор
ганами тієї української верхівки —
галицької і наддніпрянської, яка в то
дішніх умовинах вела боротьбу за ро
звиток народу й країни. їхнє існуван
ня було зумовлене не тільки рідними
національно-політичними течіями та
гоном до здобування еволюційним
шляхом щораз більших свобід і що
раз кращих можливостей культурно
го та економічного життя, але й у ве
ликій, чи може вирішній мірі — полі
тичним кліматом в отих двох чужи
нецьких окупаційних державах. „Ді
ло" й „Рада" •— це кусень історії від
родження Західньої і Наддніпрян
ської України за Австрії, Польщі й
Росії.
„Свобода" була від самого почат
ку органом української громади, ві
дірваної від рідного пня. Вона наро
дилася з бажання гуртка найсвідомі-
ших українських іміґрантів в Амери
ці в 90-их р. р. мин. сторіччя — орга
нізуватись, щоб не потонути в чужо
мовному морі, як національна спіль
нота, щоб не дати себе використову
вати, як робочу масу. „Нам треба на
родної організації", — ця програмо
ва стаття, що появилась в четверто
му числі „Свободи", пояснювала то
дішню ситуацію української поселен
ської громади в Америці, яка була ще
розпорошена, не мала керми та віт
рил і щойно мусіла їх здобувати, щоб
стати суцільною громадою. Тому
ціль „Свободи" була від найперших
днів передусім — збереження укра
їнства в Америці, як етнічної групи,
та піднесення її до того ступня, щоб
вона становила економічно й куль
турно вартісний колектив, а тим са
мим — щоб могла бути гідним репре
зентантом в Америці народу, що про
живає на рідних землях в Европі.
„Свобода" найщасливіша, коли йде
про друковані матеріяли до її історії.
У виданнях Українського Народного
Союзу, що постав через 5 місяців і 1
тиждень після появи першого числа
„Свободи" головно завдяки її органі
заційним і пропаґандивним старан
ням, є вичерпні дані, з яких можна
без великого труду скласти й гру
беньку книжечку
8
. Нічого й казати,
що дослідник історії української пре
си має, коли мова про „Свободу", до
розпорядження всі її річники в ре
дакційній домівці, коли повного ком
плекту „Діла" і „Ради" у вільному
світі взагалі не існує та й не відомо,
чи збереглися в удержавлених боль-
шевиками бібліотеках в Україні. То
му нічого переповідати подробиці з
отих розмірно недавніх і легко кож
ному доступних видань.
Обмежуючись порівнянням і за
гальною характеристикою, т р е б а
ствердити, що в першому періоді сво
го існування, від часу заснування в
1893 році, десь до 20-их р. р. цього
сторіччя, „Свобода" була радше ре-
s Найкращі матеріяли до історії „Сво
боди" подають: 1) „Ювілейний Альма
нах 1894-1944", виданий з нагоди 50-
літнього ювілею УНСоюзу; 2) „Україн
ці у вільному світі", ювілейна книга
УНСоюзу 1894-1954; 3) „Ювілейний
Альманах „Свободи" 1893-1953, — го
ловно статті д-ра Луки Мишуги й Ан
тона Драгана, особливо ж цього остан
нього „Свобода" в минулому і сучасно
му" —• в останній названій книзі. До
повнюють відомості у тих виданнях ак
туальні звідомлення редакторів „Сво
боди" на конвенціях УНСоюзу.
19