Basic HTML Version
Євген Чикаленко,
визначний український діяч,
меценат, засновник і видавець
„Громадської Думки" і „Ради".
денника у Києві в першому році піс
ля революції 1905 року, — дві проб
леми, які перетривали аж до револю
ції 1917-21 років і відгуки яких ся
гають аж по нинішній день, на нашу
еміграцію, хвилюючи одиниці, що,
будучи байдужні на історичні зміни,
раді були б жити анахронічними
справами.
Проте, навіть тоді, в першому деся
тиріччі нашого сторіччя були такі
світлі одиниці в Україні, які продава
ли по тисячі десятин власної землі,
щоб латати дефіцит рідного щоден
ника, й такі, які визнавали тоді за
абсурд боротьбу на ґрунті обласного
патріотизму. Першу Редакцію „Ра
ди" становили такі особи: Михайло
Грушевський •— головний редактор,
М. І. Павловський — помічник ре
дактора, С. В. Петлюра — секретар;
відділи: „З газет і журналів" — А. М.
Хотовицький, „По Україні" •— Д. І.
Дорошенко, „По Росії" — Л. М. Ста-
рицька - Черняхівська, закордонний
відділ — Михайло Лозинський, а Б.
Ярошевський — польський відділ.
Навели ми цей список за „Спогада-
ми^' G. Чикаленка, щоб вказати,
скільки там було осіб, які своїми пріз
вищами ввійшли в історію відроджен.
ня України, в історію української
культури і української мартирологи.
Євген Чикаленко, описуючи істо
рію постання і жалісливих початків
першого українського щоденника в
Києві, не раз згадує львівське „Діло".
Видавці „Ради" думали навіть, чи не
видавати б її спершу тричі, а то й дві
чі в тиждень, взоруючись на першо
му періоді „Діла". З розрахунками на
число передплатників виходило вели
ке розчарування. З 4 092 передплат
ників у першому півріччі „Громад
ської Думки" під кінець її існування
залишилось всього 1 509. При каль
куляції бюджету враховувано неми
нучий дефіцит. „Діло" було в кра
щій ситуації тому, що мало власну
щораз побільшувану й модернізова
ну друкарню, яка — поза газетою —
виконувала багато заробіткових ро
біт. Але „Діло" теж довгий час не
могло вийти поза 2 000 передплатни
ків, головно священиків, і лише в пе
ріоді між двома світовими війнами
дійшло до 12 000 постійних передплат
ників, видаючи ще й літературно-ми
стецький двотижневик „Назустріч",
тижневик „Спорт" і місячну бібліоте
ку повістей. „Діло", „Громадська
Думка" та „Рада" мали той самий
мовний клопіт: вони „підтягали" чи
тацьку публіку під літературну мову,
вони мусіли творити нові слова, бо до
їхньої появи не було української пуб
ліцистичної мови, що вимагає вели
кої публіцистичної т е р м і н о л о г і ї ,
включно з термінологією із різних
спеціяльних наукових ділянок, якої
тоді ще не було. Це не всім читачам
подобалось, — були як галицькі, так
і наддніпрянські патріоти мови свого
села чи свого повіту, які обурювались
на „незрозумілу" мову газети. Ви
ховна місія „Діла" і „Ради" в цьому
відношенні була величезна. Вони бу
ли також найпалкішими речниками
дійсного соборництва думки: складом
співробітників, тематикою, інформа-
ціями про життя в усіх областях по
літичними кордонами поділеної Ук
раїни. Вони теж, всупереч усім труд
нощам — політичним і матеріяльним
— розвивались, намагались щораз
18