Basic HTML Version
масового набору членів, а не індиві
дуальної селекції, — бунтування ді
тей і молоді проти батьків, — голо-
шення в одному періоді гасла „чим
гірше, тим ліпше", — використову
вання терену легальних культурно-
господарських установ та молодечих
організацій для переховування й
кольпортування підпільно - револю
ційної літератури, — врешті, окре
мі акти індивідуального терору, по
збавлені політичного сенсу (напр.,
убивство директорів українських се
редніх шкіл Матіяса в Перемишлі й
Бабія у Львові, чи вбивство польсько
го ліберально-демократичного діяча
Тадея Голувка) і ведення масових са-
ботажних актів у політично невідпо
відному часі (акція підпалів збіжжя
якраз в передвиборчому періоді 1930
р.) — все це хвилювало легальний
провід. Окремими дуже неприємними
моментами стали такі явища, що їх
до того часу українське життя в Га
личині не знало: поява на політич
них процесах українських гімнази
стів або студентів в ролі поліційних
конфідентів та процеси в справі шпи
гунства.
Всіх цих явищ „Діло" не могло
промовчувати, бо ж вони становили
поважну складову частину всього на
шого тодішнього життя. Ясно, що во
ни надзвичайно ускладнили й утруд
нили редагування газети. З уваги на
засадничо-ідейний характер ОУН та
на такі недискусійні позитивні вислі
ди діяльности ОУН, як демонструван
ня перед світом збройної боротьби
проти окупаційного режиму Польщі
та революціонізування народних мас,
—• „Діло" не могло принципово ви
ступати проти ОУН і націоналізму,
як нового руху. Водночас „Діло" опи
нилось між молотом і ковалом: з од
ного боку під натиском підпілля, яке
проповідувало гасло „хто не з нами,
той проти нас" і не розуміло потре
би поділу роль та взаємної толеран-
ції, -— з другого боку під натиском
польської цензури. Критикою ОУН
„Діло" не хотіло давати арґументи в
руки польських прокураторів на що
раз частіших процесах проти членів
ОУН, — знову ж воно, свідоме своєї
керівничої ролі, не могло обмежува
тись сухим реферуванням отих про
цесів — без власних коментарів. Пра
ця з дня на день у таких відносинах
і при перехрещуванні стількох проб
лем та труднощів вимагала сильних
нервів, персональної в і д в а г и та
спритности у стилізуванні думок і
була насправді доброю школою жур
налістики.
Цих своїх завдань „Діло" не мог
ло б було виконати, якби не надзви
чайно вдатна його організаційно-ви
давнича структура. Як уже згадано,
„Діло" було фактичним авторитет
ним речником цілого, не тільки на
ціонально . демократичного табору,
але й узагалі всього політично неза
лежного українства в Польщі, а — з
уваги на підсовєтські умови - - вза
галі всього соборного українства, —
і тому формально воно не було орга
ном ані Національно-Демократичної
(Трудової) партії, ані УНДО. Воно
було органом окремої Видавничої
Спілки „Діло", з 9-членною Надзір-
ною Радою і тричленною Дирекцією.
Екзекутива УНДО затверджувала го
ловного редактора „Діла". В трьох
останніх роках існування „Діла" од
ним із трьох членів Редакційної Ко
легії був зв'язковий між Редакцією і
Секретаріятом УНДО. В основу такої
системи покладено принцип, що не
формальна
бюрократична
залеж
ність, а добрі персональні взаємини
гарантують успіх кожному ділу. То
му Видавнича Спілка „Діло" прийма
ла рідко коли й дуже мало нових
членів і старалася зберегти їх, так би
мовити, „однородність" не тільки що
до поглядів, але й щодо товарисько
го пов'язання. Головою Надзірної
Ради були люди такого особистого
такту і політичного досвіду, як Д-р
Кость Левицький, реорганізатором
„Діла" у 1925 p., що подбав за но
вий приплив фондів і поширення га
зети на 8 сторінок щоденно і 16 сто
рінок під неділю, був громадянин із
таким зрозумінням ваги преси, як д-р
Дмитро Левицький, а головним адмі
ністратором була така вийнятково
культурна і громадська людина, як
о. канонік Дам'ян Лопатинський, ма
буть, останній могіканин із світських
духовників-громадян у Галичині. Ре
дактор мав повну свободу рухів.
Правда, між ним і Надзірною Радою
15