Basic HTML Version
Виявилося також, що турецька
влада запізно згодилася звільнити
Орлика з інтернування. Вже роком
раніше запорожці хвилювалися, що
зближається війна, але вони не зна
ли, чи будуть воювати спільно з тур
ками чи, згідно з традицією, проти
них. Врешті вислали послів до мос
ковської влади. Вона вирішила прий
няти їх. Коли хан оголосив незаба
ром мобілізацію запорожців, вони пе
рейшли в Україну. Колишньої майже
самостійносте не дістали, лише ав
тономію.
Перехід запорожців на московську
сторону був для Орлика і його полі
тики важким ударом. Він старався
рятувати, що можливо. Видав відозву
до запорожців, у якій пригадав їм, що
вони , оборонці України, пішли до її
ворога, тоді, коли є нагода боротись
за її волю. Тоді частина запорожців
вернулася до Орлика. З них він зор
ганізував полк у дві тисячі вояків.
Коли ж Туреччина втратила охоту до
війни, вона перестала давати прохар
чування тому полкові, і він розбігся.
Тим часом московська влада випо
віла війну Туреччині. Австрія, що
саме тоді помирилася з Францією, та
кож почала війну з турками. Так за
велика обережність, боязливість ту
рецької влади вийшла їй на зло. На
московському фронті держалися тур
ки пасивно. Всі сили кинули проти
Австрії.
Згодом запросили турки Орлика до
головної воєнної кватири, як знавця
східньоевропейських справ. Одначе,
політичне значення його зменшилося,
бо він не мав уже військової сили.
Тим часом у поневоленій Гетьман
щині поширювалося невдоволення.
По смерті гетьмана Апостола (1734
р.) царська влада не дозволила виб
рати нового гетьмана. Управляла
краєм „Малоросійская Колегія". На
Гетьманщину звалилися непосильні
воєнні тягарі, безупинні достави і рек
візиції. Великі простори краю лиша
лися роками неорані, бо волів заб
рано на прохарчування війська.
Орлик одержував повідомлення про
ті події. Він посилав у Гетьманщину
листи, в яких закликав приготовля
тись до повстання. Помітила і мос
ковська влада, що Орлик бунтує на
селення. Гетьманич Григор піднявся
дуже небезпечного діла: літом 1734 р.
тайком прибув у Гетьманщину, де
відбував наради з довіреними старши
нами. Вони запевняли, що ввесь край
повстане, як лише гетьман опиниться
з військом коло його кордонів.
При замиренні Австрії з Францією
з р і к с я Лєщинський королівського
престолу в Польщі. Від того втратив
він усяке значення для нашої справи
й обидва Орлики більше не цікави
лись ним.
Мир настав аж у 1739 р. Мирові
переговори провадив французький
амбасадор Вільнев. На просьбу Орли
ка порушив він при нарадах справу
України. Одначе, москалі не схотіли
зробити для неї ані найменших посту
пок. Отже, так довго очікувана війна
не принесла для України ніякої наго
ди до виступу, ані п о л є г ш і в її
неволі . ..
Обидва Орлики мали великі впли
ви у Швеції. Ввесь час тривання ту
рецько - московської війни вони пере
конували провідних шведських полі
тиків, що Швеція могла б відзискати
ті провінції, що забрав їй цар Петро І,
якщо приступила б до війни. Швеція
довго вагалася. Уклала договір з Ту
реччиною аж тоді, коли та вже зами
рилась, і в 1741 р. почала війну. Вона
плянувала також поліпшення долі
України. Але війна їй не вдалася, бо
запізно рішилася.
Старий гетьман важко переживав
невдачу обох протимосковських воєн
і своїх всіх плянів поліпшити долю
України. Але не перестав працювати
для нашої справи. В останньому сво-
йому листі до кардинала Флері про
сив його про дальшу прихильність та
піддержку для справи України і за
значив, що до кінця життя не пере
стане шукати способів поліпшити до
лю козацької нації.
Особисте життя гетьмана - емігран
та було в останніх роках його життя
дуже важке. Московські висланці
вимагали від Туреччини під час ми
рових переговорів видати Орлика. На
те турецька влада не згодилася, але,
щоб не мати клопотів, наказала йому
осісти далеко, в місті Адріянополі.
Орлик жив тоді в Букарешті. Мав
він плян осісти в Яссах, у Молдавії,
Ц5