Basic HTML Version
бо мав змогу спровадити туди, по
20-літній розлуці, свою родину. Його
дружина жила тоді під Польщею, в
місті Станиславові - - і бідувала. Геть
манова пенсія буал замала, щоб він
міг їй помогти. З таких причин не
згодився він переїхати до Адріянопо-
ля. Тоді турки перестали виплачува
ти йому пенсію. Весною 1741 р. писав
він до давнього знайомого, Гепкена,
який був тоді державним секретарем,
що вже 22 місяці не одержує пенсії і
заліз у борги. Шведські посли в Цар-
городі виєднали для нього дозвіл пе
реїхати до Яс. Одначе, жив він там
уже не довго. Помер у травні 1742 p.,
проживши 70 років.
Хоч реальні осяги Орликових без
упинних старань невеликі, значення
його для нашої справи у XVIII віці
величезне. Мав він усього кількох
співпрацівників, але, завдяки виїмко
вій енергії і працьовитості, актуалізу
вав справу поневоленої України при
всякій нагоді та знайомив з її стано
вищем передових політиків тих дер
жав, що бажали спинити загрозливий
розріст Московщини. Виконував він
ту працю амбасадора нашої справи
понад ЗО років — увесь час у незви
чайно важких обставинах. Про них
була мова на попередніх сторінках.
По його смерті продовжував ту діяль
ність ще 17 років його син Григор,
що був генералом у французькій
армії. Це був гідний наслідник свого
великого батька.
Наслідком їх діяльности політичні
провідники різних європейських дер
жав, зокрема Франції, були аж до
кінця XVIII. віку, а то й у Наполео-
новій добі, — добре ознайомлені з по
літичним значенням України, яка все
бажала скинути московське ярмо.
Значення і повагу серед провідних
діячів у європейських державах мав
він не лиш тому, що був „шефом ко
зацької нації" і до 1734 р. начальни
ком 30-тисячного запорізького вій
ська, але й завдяки свому твердому
характерові та політичній таланови
тості.
Значення Орликової діяльности,
мабуть, найкраще розумів цар Петро
І. Його вважав цар головним своїм
ворогом. Йому, не без причини, при
писував неприхильні почини свого
недавнього союзника, Авґуста II, на
стороженість і недовір'я Туреччини,
невпинну ворожнечу хана і тривку
неприхильність Швеції.
Козацька бандура і шабля
(Зберігалися в музеї Тарновського в Чернігові і мали належати
гетьманові Іванові Мазепі)
Ц6