Basic HTML Version
ro року схопили аґенти московського
посла у Варшаві, князя Долґорукого
— Орликового висланця полковника
Герцика. Польська влада зробила де
марш у Петербурзі, яким, мовляв,
правом московські аґенти хапають у
вільній польській республіці людей.
Московський уряд відповів, що По
льща чейже не має нічого проти того,
щоб московська влада ловила на її те
риторії своїх зрадників і дезертирів.
На тому протест Польщі закінчився.
Московський посол у Відні, брат
людолова Яґужінського, старався в
австрійської влади, щоб відмовила
Орликові азилю. Це йому вдалося, хо
ча в користь Орлика інтервеніювали:
польський король Август II, папський
нунцій, якого Орлик просив за посе
редництвом своїх висопоставлених
протекторів, та англійський і шведсь
кий король у Відні. Впливи ворога
виявилися сильнішими. Гетьманова
рідня лишилась у Бресляв, а він сам,
- - за його власними словами — не
маючи місця, де склонити голову, став
позорищем світові і переїздив з місця
на місце під прибраним іменем.
З Кракова вислав він низку листів
до різних достойників польської дер
жави. Також мав розмови з саксонсь
кими міністрами і вислав свого 19-
літнього сина, Григора, до Дрездену,
щоб продовжував свою військову осві
ту в саксонській ґвардії короля Ав-
ґуста II.
З Бресляв дістав повідомлення, що
небезпечно було б йому там показу
ватися. В Кракові терпів гетьман ма-
теріяльний недостаток і мусів окрива
тися від численних московських шпіо-
нів. Також пригноблювала його нагла
зміна в європейській політичній ситу
ації. Польський король бажав, щоб
Орлик жив у Польщі, але не міг за
хистити його від московських аґентів.
Два саксонські міністри, гетьманові
знайомі остерігали його, щоб не сидів
у Кракові, а скрився десь у безпечні
шому місці. Польські магнати були в
такій різкій опозиції до королевих во
єнних замірів, що король мусів поки
нути думку про унормування взаємин.
Тим самим утратила решту актуаль-
ности справа протимосковської вій
ни і участи у ній запорожців. Після
понад 20-літньої війни на європейсь
кому сході почав зближатися скорою
ходою мир. Він похоронив гетьманові
надії на поліпшення долі України в
тій війні.
Коли повернувся гетьманів співро
бітник Нахимовський з листами від
запорожців і хана, гетьман знову ви
рядив його туди і почав підготовля
тись до виїзду в Туреччину. Спрова
див рідню до Кракова і примістив її
у тамтешніх монастирях. Покидав
Польщу проти своєї волі, лише тому,
що не мав там безпеки. Цар і далі
свобідно господарював у Польщі, як
під час війни з Карлом XII. Напро
весні 1722 року Орлик перейшов тур-
рецький кордон у північній Басара-
бії, коло міста Хотина.
Орлик у часах інтернування
в Солуні.
Спочатку прийняли Орлика непри
хильно. Турецький начальник у Хо
тині звелів йому вертатись назад,
звідки приїхав. Але коли побачив у
нього листи від шведського короля до
султана і хана, зрозумів, що має діло
з високопоставленою особою і звер
нувся за інструкціями до Царгороду.
Турецька в л а д а згодилася пустити
Орлика на Січ і.на Крим, але довіда
лись про те московські аґенти і запро
тестували, бо це, мовляв, суперечи
ло б турецько-московському догово
рові, укладеному недавно перед тим.
Коли ж цар Петро звернувся до ту
рецької влади з домаганням, щоб ви
дала йому його підданого і бунтаря
Орлика, турки відмовили цареві, але
інтернували гетьмана. Від грудня
1722 р. жив Орлик у місті Солуні. Ді
ставав від влади пенсію і не мав пра
ва виїхати з того міста.
Найважче жилося йому в початках.
Недостача свободи рухів, чуже дов
кілля в магометанській державі, від
даль від рідні, залишеної без матері-
яльних засобів, і важка невдача з йо
го недавніми політичними плянами
— все це п р и г н о б л ю в а л о його.
Середущий його син Михайло, що по
дорожував разом з ним, помер у Со
луні. Наймолодший, дуже таланови
тий, помер раніше, в монастирі в Кра
кові. Лишились йому доньки і най-
ЦІ