Basic HTML Version
старший син Григор, що служив у
ґвардії саксонського князя Авґуста,
польського к о р о л я . Невдоволення
проглядає з тодішніх сторінок гетьма
нового ,,Діярія". І не диво, що гетьма
нове здоров'я почало підупадати.
Одначе, гетьман - емігрант визна
чався гартом і великою моральною
силою. Ті всі невдачі, часте хоруван-
ня і трагічні випадки в родинному
житті не заломили його. Він почав
жити товариським життям, познайо
мившися з визначними особами з-по
між греків і з представниками Фран
ції й Англії, що урядували в тому
торговельному місті. Також наукові
зацікавлення додавали йому бадьо-
рости, головно політичні й історичні.
Він знав багато мов, м. ін. голлянд-
ську, французьку, італійську і, най
краще, латинську. Тепер студіював і
читав у тих мовах книжки і політичні
журнали. Недаром виріс він на видат
ного діяча під проводом людини твор
чої, високоосвіченої і всесторонньо та
лановитої — гетьмана Мазепи.
Орлик почав жваве листування з
ріднею і з царгородськими представ
никами тих держав, неприхильних
Москві, що цікавилися справами схід-
ньої Европи. Вони підтримували його
старання перед турецькою владою,
щоб вона дозволила йому жити в
Царгороді і мати зв'язки з Січчю і з
ханом. Одначе, старання представни
ків Англії, Швеції і Франції не змог
ли захитати переконання турецької
влади, що вона не може пристати на
те, з огляду на Московщину.
Коли англійський амбасадор у Цар
городі, Станіян, позбирав інформації
про Орлика і переконався, що він ви
значний і впливовий діяч, та довідав
ся, що цар вимагав його видачі, —
робив енергійні, хоч безуспішні, ста
рання в його справі. Лише це одне
зискали дипломати, що гетьманові
підвищено його невеличку пенсію.
В 1725 р. сталися події, що насторо
жили гетьмана і зродили у нього нові
надії: смерть царя, гнобителя Укра
їни, Петра І і одруження французько
го короля, Люї XV, з донькою поль
ського короля-еміґранта, ставленика
Швеції, Лєщинського. Московська
влада була тим одруженням невдово-
лена, і між
нею і
Францією настало
охолодження. Було ясно, що фран
цузька влада старатиметься, щоб по
смерті старого Авґуста II став поль
ським королем Лєщинський. Незаба
ром створилися в Европі два союзи
держав: в одному були А в с т р і я
Еспанія і Московщина, в другому
Англія, Франція, Швеція, Голляндія
і Данія.
Справа поневоленої Гетьманщини й
Орлика набрала трохи актуальности.
Він почав знову дипломатичну діяль
ність. Між іншим, звернувся до Лє
щинського, що був таємним союзни
ком Мазепи, коли Орлик був гене
ральним писарем, щоб Франція зай
нялася справою Гетьманщини і запо
різького війська, як свого союзника у
випадку війни.
В 1726 р. головним міністром Фран
ції став кардинал Флері. Він вів мир
ну консервативну політику. Поста
рався про конгрес європейських дер
жав у Суасоні. Орлик звернувся до
протимосковських держав, щоб вине
сли на наради конґресу справу Укра
їни. Швеція, Англія і Франція дали
обіцянку. Одначе для У к р а ї н и не
приніс той конґрес нічого. За спра
вою Орлика промовляв сам кардинал
Флері, делегат Англії і ще кілька.
На те заявив представник Московщи
ни, Ґоловкін, що не допустить до об
говорення справи України, бо україн
ський нарід вдоволений, дістав дозвіл
вибрати гетьмана і вже вибрав — Да
нила Апостола. Орлик, мовляв, бун
тар і спільник Мазепи, але дістав би
амнестію, якби перестав бути ворогом
Московщини.
Щоденне
життя гетьмана
-
еміґранта
в Солуні
Знаємо про це чимало з його „Дія-
рія" і з листів. Частина з них збе
реглася.
І так, 1726 р. Новий Рік почався у
нього з прибуття кількох грецьких
духовників, що зложили йому ново
річні бажання. На другий день заго
стили до нього консули французький
і англійський з такими ж бажаннями.
Французький консул був заприязне-
ний з гетьманом і помагав йому бага
то, висилаючи його дипломатичне ли
стування. 6-го січня був він на Служ
бі Божій у митрополичій церкві. По
Ц2