Basic HTML Version
не матиме — і взявся здійснити інший
свій плян — спонукати Туреччину до
війни з царем.
Карл XII дав доручення в тій справі
своєму послові в Царгороді, Понятов-
ському — і той узявся енергійно до
праці. Він знайшов доступ до впли
вових турецьких урядовців, а то й на
султанський двір. Але це все кошту
вало Карлові багато. Не був він звич
ний до ощадности і вже раніш запо
зичився по вуха на потреби війська у
грецьких, жидівських і вірменських
банкірів, а також у Войнаровського.
Тепер усі гроші йшли на репрезента
цію в Царгороді та на дарунки ту
рецьким достойникам. Зате вислід був
задовільний: Туреччина виповіла ца
реві війну.
Для козацької еміграції в Бендерах
настала пора великих надій. Карл за
думав прогнати москалів спершу з
Правобережжя, щоб турецька армія
мала вільну дорогу в Гетьманщину.
Вислав туди на початку 1711-го року
Орлика з козаками, польський відділ
і татар. Спільної команди не було, то
му й пляни були різні. Польський ко-
мандант Потоцький хотів іти в околи
цю Кам'янця, бо мав фантастичний
плян—перетягнути на шведську сто
рону польські частини короля Авгус-
та, що там кватирували. Орлик хотів
приступити чимскорше до облоги Бі
лої Церкви, головної твердині Пра
вобережжя а татари шукали нагоди
грабувати. Татарські провідники під
тримали плян Орлика — і Потоцький
мусів згодитися.
Москалі, розміщені на Правобереж
жі, встигли вже дошкулити населен
ню, і тому воно радо пішло з гетьма
ном. До нього пристали майже всі
правобережні полки. Його військо ви
росло до 12 000. Москалі ставили сла
бий опір. Орлик скоро дійшов до Білої
Церкви і почав облогу. Все йшло доб
ре, аж нараз татари покинули фронт і
розпустили загони по Київщині, щоб
грабувати й забирати населення в по
лон. Правобережні козаки розбіглися
рятувати своїх рідних — і Орликове
військо змаліло зовсім. Він мусів по
кинути облогу і подався назад до Бен
дер, утративши з вини татар прихиль
ність населення.
Цар Петро повів свою армію про
ти турків аж у Басарабію, над ріку
Прут. Не був він передбачливим і о-
бе^ежним полководцем. Туркам уда
лося сбкружити його військо. В тому
беззихідному становищі послав хит
рий москаль багаті дарунки турець
кому начальникові, і той згодився на
мир. Нещасливо склалося, що в ту
рецькому штабі не було ані Карла,
ані Орлика. Карла турки поважали
і його слово було б багато заважило.
Турецькі начальники кликали були
Орлика з козаками в той похід, але
Кат>л задержав його коло себе. При
переговорах турецький начальник не
знав, що від царя треба вимагати Лі
вобережної України. Цар зрікся влади
над запорожцями та їх територією і
віддав туркам Правобережжя. Так
проґавлено велику нагоду.
По тій війні турки призначили Ор
лика гетьманом Правобережжя
і
ви
магали, щоб він вирушив туди негай
но. Орлик відповів меморіялом, у я-
кому вияснив, що цар обдурив тур
ків, бо віддав їм край, над яким не
панував. Також пригадав їм, що вони,
турки, мають з Польщею договір з
1700-го року, в якому признають її
владу над Правобережжям, і порадив
їм договоритися в тій справі з Поль
щею.
В дальших роках не зискав Карл
нічого, бо турки погоджувались вою
вати проти царя лише в тому випадку,
коли шведська армія рівночасно на
ступатиме з півночі. Одначе та армія
мала забагато ворогів і часто програ
вала. У 1714-му році виїхав Карл до
Швеції, що важко змагалась з мос
ковською фльотою й армією, а з ним
і Орлик з кількома старшинами. Ко
заки відійшли на Січ, що була на
татарській території, близько гирла
Дніпра.
2) Орлик у
Швеції, Німеччині
і Польщі
Орлик осів з родиною в місті Кріс-
тіянстаді. Там він жив дуже бідно.
Карл наказав, щоб державна каса ви
плачувала для нього і його співробіт
ників по 13 000 талярів річно. Одначе,
довга війна викликала в Швеції гос
подарську і грошову кризу. Паперові
138