В таборі мені була приготована „па-
рада": пластунки і сумівки назбира
ли лісових квітів і урочисто мені їх
подарували. Я виголосила імпровізо
вану промову, а пізніше читала їм
вірші із „Братіка й Сестрички". Крім
того, кожен курінь співав свої' най
кращі пісні, з яких я особливо упо
добала одну:
Під решетом добре спати,
Не треба ся накривати.
Ані змерзнеш, ані впрієш,
Во дірками вітер віс.
Але на цьому не кінець. Раптом
дівчатка, на інший мотив, проголоси
ли хором: „Заспівайте пісню по-ес-
панськи". І тоді, на той самий танцю
вальний мотив:
Під решаДО добре спаДО,
Не требаДО накриваДО.
Далі пішли варіянти по-італійськи,
по-німецьки, по-китайськи, по-ан
глійськи („під решейшен добре спей-
шен"), навіть по-жидівськи („під ре-
шала добре спала . . . " ).
Керівник і опікун табору, отець Ки-
сілевський, запросив нас на обід. В
їдальні було шумно й весело. Свіже
повітря, ще й близькість озера нага
няли вовчий апетит. Повз нас із та
рілкою в руках проґальопувала до
нечка отця Кисілевського, молода
піяністка Вірляна.
— Ой, їсти хочу, а порція така мі
кроскопічна! — сміючись промовила
вона.
— То ходи, я тобі трохи свого від
ступлю, — запропонувала я.
— О, ні, дякую, через фігуру не
можу! —• перелякано заперечила
Вірляна, що вже якраз входила в вік
молодої панни.
Моєю сусідкою при столі була ча
рівна Люба Жук, що була тут проїз
дом у Вінніпег. Без кінця сипалися
дотепи про „картопляного Жука",
Що дуже любив їсти бараболю, був
чорний, моторний, але все ж більше
скидався на метелика, ніж на жука.
Люба сміялася голосніше за всіх.
Дивлячись на дітей, батьки гово
рили на одвічну нашу тему •—• як їх
..втримати".
—А як ви свою дитину привчали ?
— запитала мене одна пані.
— Не можу сказати, щоб моя ди
тина була ідеальною, але вона лю
бить і цінує все українське тому, що
я люблю й ціную. Я не дозволю со
бі в її присутності ображати будь-що
українське, навіть коли щось нега
разд. А щодо методів — то дам вам
приклад, як я її привчала читати ук
раїнські книжки. Отож, я їй сказала:
„Або я буду читати вголос україн
ську книжку, а ти будеш слухати і
прасувати, або навпаки". Спершу
дочка вибирала прасування, бо чита
ти було для неї незмірно тяжче, і во
на у кожнім реченні спотикалася. А
потім — • все довше й довше читала,
лишаючи прасування мені. А ще ду
же добре — писати листи. Нехай ди
тина листується з якоюсь дівчиною
чи й хлопцем. Спершу помагайте їй,
а тоді й без вашої допомоги буде во
на залюбки листуватися.
Ще зайшли ми в озеро, що було
вінніпежно-холодне, для годиться по
мочили водою купальні костюми, та
й на берег. Дно озера всипане гостри
ми камінцями, і це не дуже заохочує
до купання.
Стрічав мене „Промінь", прово
джав „Жіночий Світ" в особі редак
торки Стефанії Бубнюк, а з ним ра
зом — і „чоловічий світ", в особі Ми
кита ївановича, Мандрики. Сумно бу
ло розлучатися, тільки но познайо
мившися, але вірилось, що знов, ще
й скоро, побачимося.
Ось уже останній раз махнули їх
ні руки з перону, поїзд огортає ве
чірній сум, а колеса заколисують до
сну. Так ніби ритм пісні відбивають:
„Під решетом добре спати, не треба
ся накривати . . . " Але коли б то не
треба! На іцастя, практична пані Са-
веля Стечишин перед нашим виїздом
витягла з комори дві плястичні тор
бини, що в них загортають плащі, і
порадила вночі рятуватися ними від
холоду. Тож ми повитягали ті торби
ни, і, на сміх та подив сусідів, повку-
тувалися в них мало не з головою.
Ще раз Міннеаполіс
Назустріч нам Міннеаполіс роз
рюмсався дрібним дощем. Дивно: ко
ли б я сюди не навідалась, все дощ.
Перші два рази мої куми пробували
хитрувати: це, мовляв, тільки тоді,
коли ви приїжджаєте, а так взагалі
125