Basic HTML Version
цьому своєму ідеологічно-політично
му ділі піонерську ролю. До того ж
— усі ці три часописи, були на своїй
території — в Західній Україні, на
Наддніпрянщині і в Америці — пер
шими українськими щоденниками
5
.
Хоч і не-щоденники, тижневики чи
навіть журнали-періодики можуть ві
діграти поважну ролю — як її в ук
раїнському житті відігравали, на
приклад, петербурзька „Основа" Ку-
ліша-Білозерського, чи женевська
„Громада" М. Драгоманова, проте під
„пресою" насправді в першу чергу
треба розуміти щоденники. Тільки ті
щоденники, які лучать інформаційну
місію з виховно-політичною, є в пов
ному цього слова розумінні „пре
сою". Ясно, що в нинішньому часі ве
ликої диференціації преси годі спро
щувати її дефініцію і її завдання.
Але, хоч і в нашому, українському
часі були періоди поважного зрізнич-
кування преси — головно у 30-х р.
р. ц. ст. в Галичині — проте таки, на
тлі західньої світової преси, вона бу
ла і тим паче є тепер дуже бідною.
І тому у нас завжди грав і грає особ
ливо велику, керівну та репрезента-
ційну ролю — щоденник, який саме
лучить ті дві місії, що ми їх назвали:
інформаційну та виховно-політичну.
Кожний з оцих трьох наших що
денників, про які тут мова, мав уже
—• як згадано — на своїй території
попередників у постаті газет, які вже
започаткували були історію україн
ської преси і в більшій чи меншій мі
рі підготовили появу оцих керівних
щоденників. Тут не місце давати на
рис історії української преси, почав
ши від чужомовних „Ґазетт де Лео-
поль" з 1776 р. чи „Харьковского
Еженедельника" з 1812 р. Зате за
першого предвісника „Діла" можна
вже вважати „Зорю Галицку" з 1848
року, орган Головної Руської Ради,
першої української політичної орга
нізації, що зродилася з „весни наро
дів" в Австро-Угорщині. Проте, ця
„весна народів" та її відблиски на ук
раїнському терені тривали дуже ко
ротко. Вже в р. р. 1949-50 почалася
в Австрії десятирічна епоха реакції,
яка в Галичині проявилась у загост
ренні польського режиму. Розчару
вання у сподіваннях на справедливість
від цісарського Відня породило дві
угодівські течії: ту, що вбачала кори
сті в безпосередньому порозумінні з
поляками і в практиці кристалізува
лась в угодівстві, що межувало з ла
кейським прислужництвом супроти
Польщі, і ту, що вбачала спасення в
допомозі від Росії, хапаючись на вуд
ку російської всеслов'янської пропа
ганди. Таким чином поставали два та
бори — польонофільський і москво
фільський, що їх не слід утотожню-
вати з українськими політичними
концепціями ш у к а н н я розв'язки
проблеми української державности у
спілці чи то з Польщею, чи Росією.
В даному випадку, в 50-их і 60-их pp.
минулого століття в Галичині годі
було говорити про українські полі
тичні концепції тому, що ні один із
двох згаданих таборів не мав почут
тя незалежности, і тому, врешті, що
національно свідоме українство щой
но кристалізувалось. Все ж зерна, за
сіяні „Русалкою Дністровою" М.
Шашкевича з 1837 p.. та маніфестом
Головної Руської Ради з визнанням
одностайности українського (русь
кого) народу, — висунення вимоги
автономії Галичини, — видавання
„Зорі Галицької", незалежно від їі
пізніших нещасних перипетій (1848-
1857), — перші навіть маленькі й
проминальні успіхи українців — за
лишили свій тривкий слід. Тому, на
приклад, у 1861 р. у виборах до га
лицького автономного сойму, хоч на
150 послів польська адміністрація
провела аж 101 поляка, галицькі ук
раїнці таки обрали туди своїх 49 пос
лів. І тому теж, коли москвофіли за
снували в 60-их pp. писане диковин
ним „язичієм" „Слово", то україн
ською народною мовою виходили
„Мета", „Нива", „Русалка", „Русь",
з Насправді першим щоденником у
Києві була „Громадська Думка" (31
грудня 1905 — 18 серпня 1906), але
щойно її безпосередня наступниця і про-
довжниця „Рада" з тим самим організа
тором і видавцем Євгеном Чикаленком
і, в першому періоді, з тим самим редак
тором Ф. Матушевським, яка появля
лась від вересня 1906 до серпня 1914,
стала направду провідною газетою і
вона, а не „Громадська Думка", набра
ла історичного значення. Про причини
цього — далі у статті. — І. К.
12