Basic HTML Version
сько-наддніпрянська „Рада" і джер-
зиситсько - американська „Свобода"
були б регіональними органами тоді,
коли б історія України пішла тим
нормальним шляхом, що й історія ве
личезної більшости народів світу, і
коли б саме Україні доля не судила
залишатись колонією ще й у другій
половині 20-го сторіччя. В цих ненор
мальних умовинах, в яких Україна
перебувала у 80-их р. р. мин. сторіч
чя, коли то появилось „Діло" (1880,
від 1887-1939 як щоденник), — після
революції в Росії у 1905 році, коли
почала виходити „Рада" (1906-1914),
і після другої світової війни, коли не
стало навіть таких українських по
літично анемічних газет з німецьким
урядовим штампом, як вони були за
останньої світової війни, й коли ре-
презентаційним українським щоден
ником стала „Свобода" (1893, від
1921 як щоденник) — всі ці три ор
гани перестали бути органами регіо
нальними. Вони були, і „Свобода" да
лі є, речниками всеукраїнської дум
ки, вони цю всеукраїнську політичну
думку формували і її боронили, во
ни й увійшли вже в історію україн
ської преси, в історію української по
літичної думки, як органи всеукраїн
ські.
** *
„Майже не розкриті зв'язки преси
з історісю громадської думки і полі
тичних світоглядів . . . " — навели ми
вгорі твердження Редакції „Енцикло
педії Українознавства". Додамо, що
нема не тільки історії української
преси на тлі розвитку політичної дум
ки, але нема все ще й історії самої
української політичної думки, бо с
тільки або поверховні спроби дати
таку історію, як невеличка книжеч
ка Юліяна Охримовича
2
, або твори
не синтетичного, а хронологічно-хро-
нікарського характеру, як двотомова
книжка д-ра Костя Левицького
3
, або
речі фрагментарні, що стосуються
тільки вузького періоду часу, як кни
жечка Д. Дорошенка
4
, або, врешті
дуже цінні ідеологічні твори, які ма
ли вплив на формування політичної
думки чи стали теоретичним обґрун
туванням різних українських полі
тичних концепцій, але є тільки ча
стинками історії політичної думки.
Згадати б твори М. Драгоманова й В.
Ліпинського, М. Міхновського „Са
мостійну Україну" з 1900 p., Юліяна
Бачинського „Україна Ірредента" з
1895 p., В. Панейка ,,3'єдинені Дер
жави Східньої Европи", Д. Донцова
„Підстави нашої політики", „Націо
налізм" і ін., Олександра Шульги-
на „Без території" і багато інших. Од
нак, повторюємо, всі ці видання є
тільки матеріялами до історії полі
тичної думки, яка не написана. І з
історією української політичної думки
найтісніше пов'язана історія нашої
преси, бо вона була ініціятором і про-
паґатором нових течій, вона була
пробудником українського народу і
віддзеркалювала всі фази того про
будження від сантиментального апо
літичного етнографізму, почерез пе
ріоди романтизму, народництва і про-
світянщини — до перетворення укра
їнської етнографічної маси в новітню
націю з модерною диференціяцією на
політичні партії та ідеологічні табо
ри з новітніми методами боротьби за
державність. Написання такої історії
української преси — це велике зав
дання, що його можна виконати тіль
ки збірним зусиллям одиниць, які
захопились би цим ділом і поділили
між собою окремі періоди, маючи на.
увазі саме не так хронологію й окре
мі українські області, як течії, харак
теристичні для політичного обличчя
нації.
„Діло", „Рада" і „Свобода" пов'я
зані однаково своїми завданнями, як
пробудників національного духа та.
як організаторів громадського жит
тя на терені їхньої появи, як — ще-
цупкіше — пов'язані спільною ідео
логічною ниткою. Всі вони три були
піонерами у кристалізуванні націо
нально - демократичної
політичної
думки і хоч кожний з тих трьох часо
писів мав уже попередників, проте
насправді щойно вони відіграли в
2
Юліян Охримович: „Розвиток укра
їнської національної думки", Львів-Ки-
їв, 1922.
•І Кость Левицький: „Історія політич
ної думки галицьких українців, 1848-
1918", І-ІІ, Львів, 1926-27.
* Дмитро Дорошенко: ,,3 історії укра
їнської політичної думки за часів світо
вої війни", Прага, 1936,
11