Basic HTML Version
Біля могили о. Агапгя Гончаренка 26 липня 1962 р. Зліва: М. Підгірний, автор
статті, Ф. Луців, Зірка Паньків, Богдан Паньків, Борис Паньків, адв. Ілько
Чабан, n-ні Підгірна, n-ні С. Паньків і п. Серафим Паньків, предсідник Укра
їнської Православної Громади у Сан Франсіско.
Фото:
П. Стробел з „Овкленд Трібюн".
ренко садовив . . . А ось, дивіться, яр.
За Гончаренка, то ще вода була в
ньому, а тепер уже — агій! — пови-
сихала в с я . . .
„А там були ще його яблуні й
груші, ба, навіть гриби, що він сам
розводив. Деякі сорти його овочів но
сять у Каліфорнії Гончаренкову наз
ву", — говорив п. Підгірний, що знав
о. Гончаренка особисто.
„Тепер прошу звернути праворуч!"
— сказав Стробел. І по кількох хви
линах ми побачили загороду із ста
рих дощок, над якою звисало зелене
гілля сумної сосни, наче вона нама
галась прикрити, заховати якийсь
закопаний скарб. Ми підійшли ближ
че, звідки можна було побачити вже
й трираменний хрест, прив'язаний до
поруччя дротом. А на хресті виднів
напис, одне тільки слово
"AGAPIUS".
Праворуч від нього на землі лежав
подібний хрест з написом
"ALVINO".
Ми всі припали до дорогої могили,
як заблукані діти до матері. Клякну
ли, гаряче молились, а дехто й пла
кав. Тим часом молодий Богдан
Паньків уже переліз через поруччя,
підняв повалений хрест і прив'язав
його дротом до дошки. Тепер уже
стояло поруч два хрести.
„Виглядає, ніби ті два й м е н н я
"AGAPIUS" й "ALVINO", яких без
батченків, — сказав п. Чабан. — Ет,
навіть прізвища ніхто не написав! . ."
Добре, що п. Підгірний мав фото
апарат і зробив декілька знімок. А
щоб виразніше вийшов хрест, я під
в'язав угору віття. Присутній Штро-
бел був здивований нашим виявом
пістету. Ще більше здивувався, див
лячись, як ми збираємо траву, лис
тя, беремо по грудці землі з могили...
Колись молодим хлопцем він бавився
біля цієї могили і знав, що в ній ле
жить той, за голову кого московсь
кий цар призначив 5,000 рублів, хто,
ховаючись по лісах Аламіди, створив
про себе цілу леґенду.
Сонце почало вже хилитися до за
ходу, а ми, забувши за лютого госпо
даря, не могли відірвати очей від мо
гили. Тільки це дерево та люди, такі,
як от п. Штробел, охороняють її від
повного згладження. А як на довго?..
З жалем залишили ми дороге місце
і подались глянути на Гончаренкову
хату, але знайшли лише купу розто-
рощених дощок.
„Кажуть, що під тією хатою старий
Гончаренко тримав свої книжки", —
111