Basic HTML Version
о. Агапій Гончаренко
—
той; що
„намовив Лінкольна купити" Аляску,
на своїм ранчо в 191%. р.
радила Гарина, але Гарин заявив, що
боїться власника Мінке.
Тоді я знов звертаюсь до Штробе-
ла і прошу, щоб хоч показав дорогу.
Цим разом він погодився і незабаром
з'явився в маленькому авті, високий,
в коротких штанцях. Ми всі зраділи.
І наші три авта вирушили через Гей-
вард гористою дорогою в ліси, де ко
лись ховався від царських аґентів
о. Гончаренко.
По дорозі я намовив репортера та
ки поїхати з нами, обіцяючи йому ще
кращу вечерю й українські писанки.
Ось ми вже й добились до Ферв'ю,
до загородженої колючим дротом
фіртки. Тут колись, як каже дехто із
старожилів, пишався напис "UKRA-
INA", але то було ще тоді, коли жив
о. Гончаренко.
„Зупинімося біля сусідньої хати
Гарина! Може, коли він нам показу
ватиме свою землю, ми зможемо на
близитись непомітно до могили, щоб
не дрочити Мінке", — порадив ре
портер. Але в цей час загавкали пси
Мінке. Ми так і поторопіли. Ну, і що
тепер?
..
„Він зараз тут буде!" — потішив
нас усіх Штробел. І справді, за пару
хвилин із придорожньої хати згори
зліз до нас старий чоловік і гукнув;
"Get out of here! This is my property.
Get out!" А пізнавши Штробела, до
дав: „Чи ж не казав я тобі, щоб не
з'являвся більше, щоб і ноги твоєї тут
не було?"
Та Штробел, любесенько усміхнув
шись, почав лагідно запевняти ста
рого, що всі ми його великі приятелі,
приїхали здалека, отож не годилося б
повертати з нічим. А Мінке на те по
чав нарікати: „Минулої суботи був
ти і робив знімки з могил. Цієї субо
ти приїздило аж п'ять авт, а позами
нулої, герр Гот, аж сімнадцять із тим
самим, із тим самим. .. Мені вже
терпцю не стає: вони мені розпуджу-
ють худобу, сидять у печінках" . . .
Тут встряв наш адвокат Чабан та й
почав адвокатувати, мовляв, ми теж
мали колись худобу, і де там, щоб
вона в нас ґедзгалась, не буде луди
тись і тутешня. І старий вовкулака,
нарешті, поступився. ' „То йдіть, —
каже, — та лише на п'ять хвилин і
більше тут не показуйтеся!"
Велика радість охопила нас усіх. І,
крикнувши „тенк ю!", подались ми
крутими стежками по колишній зем
лі о. Гончаренка, понад яром. Про
йшли з добру американську милю.
„Я такою стежкою ходила лише
тоді, коли була в краю!" — промови
ла задихана п-ні Паньків.
— „Помалу . малу, щобисьте не
впали!" — перестерегла п-ні Підгір
на. — Дивіться, онде дуб, що Гонча-
Заголовна сторінка часопису
„Аляска Геральд", що його видавав
у Сан Франсгско о, А. Гончаренко.
110