Basic HTML Version
сни
Написала Оксана Керч
Як кожного вечора, так і тоді зібра
лися в наріжній кімнаті великого ДП-
бараку на звичайні вечірні розмови.
Розмови, що тягнулися іноді до ясно
го світанку. Від голих альпійських
скель відривався свіжий вітер і залі
тав у відхилене вікно, щоб розвіва
ти сірі коци, що звисали серед кімна
ти, як театральні декорації. На ліж
ках з підкладеними під коліна руками
сиділи різного віку чоловіки й жін
ки. На обличчя падали відблиски не
великої електричної лямпи, і можна
було виразно бачити то замріяні очі,
то вираз недовір'я, то лагідну мелян-
холію, що вимальовувалися залежно
від сюжету й фантазії оповідача.
У цей вечір плів своє оповідання
сам господар якимсь чудом здобутого
радіоприймача, коробки американ
ських цигарок та сливе літературного
таланту.
-— Як тут не вірити снам, — тягнув
він „історію", •—• коли ця подія, що її
зараз розкажу, трапилася моєму
батькові й запала в пам'яті на все моє
життя . . . дивна подія, неймовірна. ..
Отож, мій покійний тато мав невели
ку, але добре загосподарену посілість
у Великих Очах. Він був працьови
тий, любив над усе товариство та роз
ваги і дім наш був завжди повний гос
тей. Між тими, що постійно відвідува
ли дім мого тата та користувались
нічлігом, був один веселий на вдачу
збирач податків. Він знав усі довко
лишні місцевості й всі новини і при
носив у наш дім те, що називалося
вістями зі світу. Недаром його приїз
ду чекали домашні нетерпляче і, ко
ли він одного літнього вечора не з'я
вився на порозі нашого дому, тато
зажурено запитав:
—• Що б це таке могло трапитись?
Тієї ночі татові снилося, що збирач
податків прийшов до нього обірва
ний, з ранами на голові і заплакав:
— Це я прийшов до вас, мій прия
телю, пожалітись. Мене пограбували
бандити, забрали скарбові гроші, вби
ли й закопали в гноївці за коршмою.
Коли вам не важко — накажіть вико
пати моє тіло й поховайте мене по-
християнськи . . .
Тато прокинувся залитий потом і,
випивши валеріянки, одягнувся, зве
лів запрягти коні й помчав до придо
рожньої коршми, далеко за містом.
На превелике диво, під купою гною
знайшли тіло збирача податків. Тато
похоронив покійника згідно з його
волею, і наступної ночі з'явився йому
в сні знову померлий приятель. Він
подякував за виповнення його про
хання й запитав, чи тато не бажає
чогось від нього довідатись. Тато, не
надумуючись, запитався: „Коли суди
лось мені померти?" На це питання
він дістав дуже докладну відповідь:
„В липні другого дня опівночі за
п'ять років".
Оповідаючи нам усім про дивний
сон, тато не вірив у правдивість цьо
го сонного марива, тим більше, що по
чував він себе здоровим і зовсім не
старим. Та й ніхто з родини та знайо
мих не ставився до тієї історії поваж
но. З часом вона й зовсім призабула
ся. Батько жив звичним життям, ра
дів приїжджими гістьми, любив пе
рехилити чарку та весело погутори-
ти. Все ж закинув гучні гостини, а
карт і зовсім до рук не брав. Йому
дошкуляв трохи гостець, і тому часті
ше лягав він у вигріте ліжко з книж
кою або з газетою. І так минали ро
ки. І прийшла фатальна дата, про
яку ми забули, та не забув її тато.
Це було під Івана, і мама готувалася
до гучних татових ім'янин. Запроси
ла гостей, замовила багато вина, за
кусок, напекла всячини. Тато чекав
гостей у якомусь незвичайному на
строї, але не відчували цього гості.
173