Basic HTML Version
і
Степан Левинський (зліва) та Іван Паславський (кол. УСС з Перемишля
)
в червні 1939 року
коли ви вразливої вдачі, то перший
раз ледве чи зможете наїстися досхо
чу. Згодом звикнете.
Те жіноче середовище, — це най-
характеристичніша риска японського
життя, що без неї ніякий самурай
обійтися не може. Коли він їде на чу
жину, їдуть разом з ним ляковані ми
сочки, шовкові подушки, ну і мальо
вані мотилі. Conditio sine qua non. Бо
коли їх нема, світ перетворюється у
прозаїчну дійсність, добру для нас,
європейців, недостойну правдивого са
мурая.
Цісарський палац
у
Кіото
Скрипить під нашими ногами зер
ниста рінь, що нею висипані всі стеж
ки парку. Є нас чимала громада, я
один європеєць серед бездоганно на
чорно зодягнених японців. Йдемо ря
дами, як військовий загін, і не зважа
ємо на дощ. що, крапля по краплі, та
ки добре зросив видовжені хвости чор
них шлюсроків моїх товаришів. На
решті стаємо. У сутінках заплакано
го неба бачимо у віддалі може двад
цяти кроків широку відкриту веран
ду під темною масою, на старий лад,
стріхою шитого даху. Посеред неї ки
тайський параван з вигаптуваними
білими чаплями, а поруч нього чима
ла подушка на землі.
Урочиста тиша, а потім пояснення
провідника:
— На цій подушці сідає сам цісар,
коли, раз на рік, навідується у свій
палац в Кіото.
І тричі, церемонно, у пояс схиля
ється чета японських туристів перед
візією свого неприявного монарха.
А я стою оддалік збентежений, за
соромлений і думаю про себе:
— „Які ж могутні імперії збудувати
можна на цій незламній криці япон
ської відданости своєму цісареві?"
Зустріч із старим другом
— Чарку японського саке, філіжан
ку зеленого чаю ?
Саке розв'язує людські язики, що
звикли до мовчання.
Ваша симпатична дружина, пані
Мічіко, прилаштувала ті самі тістеч-
169