Basic HTML Version
Та доволі сісти на поїзд, щоб за
одну годину пірнути ще на один-два
кроки у минуле, у давнішу за Геян
столицю, у — Нару. У Нарі ніщо не
каламутить настроїв давнини, бо На-
ра це заздро бережений заповідник.
Місто святинь серед чудового парку
старовинних дерев. Є тут безконечні
черги кам'яних і залізних ліхтарень,
що серед них пасуться освоєні олені
і воркують голуби, як у казкових са
дах Семіраміс. Є така одна ніч у роц
;
,
коли в усіх тих ліхтарних палахко
тять сяйва. Тоді оживають на мить
бронзові і мармурові статуї у святи
нях і музеях Нари і розказують дивні
речі про минулі віки. Це минуле му-
сіло бути повне геройських подвигів
і могутніх починів. Доволі ж глянути
в обличчя тих старовинних різьб, щоб
у цьому переконатися. У них знайде
те і силу волі, і зрив енергії, могутні
пристрасті і безодню болю, все те, чим
може накипіти й надхнутись лицар
ська душа людини, демона або божес
тва. Бо у ті давні віки люди жили ще
всуміш з вищими за себе істотами. Тут
у Нарі ця мистецька візія давніх ві
ків оживає на мить у наших очах.
Та, не повірите, мандрівка у мину
ле Японії в Нарі не кінчиться. Ще
кілька миль серед жовтіючих рижо-
вих піль і ви в Хоріюджі, ще давні
шій за Нару столиці. Є там найдав
ніші дерев'яні будівлі, здається, най
давніші на світі. У затишку музейних
заль мешкають там ті давні герої Япо
нії, що жили і діяли на цій землі ще
до тих часів, коли у пристанях старо
го Ямато вичалили боги далекої Ін
дії і чорнокнижники Китаю. І — чи
не чари це таємного мистецтва? — ці
найдавніші свідки минулого, що поче-
рез них ми немов доторкаємось до
праджерела культурного життя на
цих островах, ці старовинні статуї з
дерева і бронзи виявляють доскона
лий супокій. Нема в них тих судорог,
що стрясали пізнішими людьми, нема
тих дужих пристрастей, могутніх по
чувань, що закам'яніли на обличчях
героїв Нари. Замість них — нічим не-
закаламучений спокій, деколи таємна
філософська усмішка, завжди непо
рушність, гідність, таємність. І мимо
волі приходить на думку порівняння.
Чи в Японії не було так, як у нас, чи
неспокійного барокка, навіть достой
ного і життєрадісного ренесансу, не
попередила тут, як у нас, монумен
тальна, сувора, безпристрасна — Ві
зантія ?
Пригоди Гуллівера
Кілька пар метких ніг розбігаєть
ся по вузеньких коридорчиках. Сиджу
на землі, як гриб під бабковим лис
тям. Хочу спертися? Підсунуть мені
такий малесенький дзиґлик, що з ньо
го мій лікоть неминуче зсувається на
землю. Хочу писати? Поставлять пе-
реді мною низенький столик, майже
такий, що ним у нас бавляться Мару-
сині ляльки. З а х о ч у погрітися ?
Услужливі руки підсунуть до мене
бронзовий глечик, в якому серед по
пелу приховались кілька червоних
жаринок. Почуваю себе як Ґуллівер у
країні ліліпутів, тільки що ліліпути,
які оточують мене, це все чепурні дів
чата, поперебирані за японських ме
теликів.
Такий дім забавок і метеликів при
думали японці для своєї вигоди і для
краси життя. Звичайно для своєї япон
ської вигоди, бо ми, коли випадково
попадемо у такі кімнати, повні дріб
несеньких цяцьок, але без стільця і
стола, почуваємо себе як слони у
клітках для птахів. Від лежання на
землі болять плечі, від стояння терп
нуть ноги, сидіти на подушці зі схре
щеними ногами добре десять хвилин;
кожна хвилина більше — це незапе
речний риск, що ставши не розпроста
ємо ніг. Але хто дорожить красою
життя більше, ніж його вигодами, піз
навши раз це вибагливе середовище
японських цяцьок, я певен цього, не
захоче його покинути. Згодом знай
дуться і незаперечні вигоди, адже ж
усьому доволі тільки навчитися.
Яке ж вибагливо гарне це тради
ційне японське життя! Наприклад, де
на світі найдете естетичніший сніда
нок, обід? Сидите зі схрещеними но
гами перед низеньким столиком, а
такий великий японський мотиль
(згадуєте мадам Батерфляй . . .) кля-
чить навпроти вас і тендітними паль
чиками подає ляковані мисочки з
японськими ласощами. Ці ляковані і
порцелянові мисочки — це вже насо
лода естетичних почувань. Додайте
того мотиля . . . Заложуся з вами, що
168