Basic HTML Version
большевики організувати театр. Ке
рівники трьох театральних груп, що
турбувались за долю своїх ансамблів,
з'явилися у Львові, бажаючи „засяг
нути язика", що їм далі робити.
Організаційний комітет театру зра
зу ж ангажував усіх трьох керівників,
пропонуючи їм режисерські станови
ща при львівському театрі. (Не знаю,
чи таку пропозицію дістав Когутяк).
Селекціонований акторський склад
трьох ансамблів сполучено з части
ною акторів колишнього польського
львівського театру і групою акторів,
що прибули зі східніх областей.
Поки тривав організаційний про
цес, велику залю кіна „Аполльо" пе
ребудовано на модерно вивінувану
театральну залю, з оборотовою сце
ною.
В новозбудованій театральній залі
приміщено драматичний театр і на
звано його іменем Лесі Українки. В
давньому міському театральному бу
динку приміщено Театр Опери і Ба
лету.
Відповідно до того розташування і
поділено за спеціяльностями масу за-
анґажованих акторів і технічного
персоналу.
Мистецьким керівником театру ім.
Лесі Українки став зразу Блавацький.
Але в міру того, як слідчі органи
НКВД почали вникати в його минуле
і викривати в ньому „непевний еле
мент" (вони й не помилялися, бо
Блавацький був таки членом підпіль
ної ОУН), його знизили до функції
звичайного режисера, і то не першої
величини.
Дуже добре виявив себе в той час
Балабан, як мистець надзвичайно ви
соких кваліфікацій і характерний ук
раїнець. Він приїхав з групою акто
рів із східніх областей (чи не пар
тійний він був навіть) і зразу заво
ював собі симпатії „визволених" ко
лег
1
. Це був стихійний українець, ве
ликої культури чоловік, і всі його по
чини в приватному житті і в теат
ральній діяльності вказували, що це
був свідомий націоналіст. Але свої
внутрішні переконання вмів він, як
„хитрий малорос", так спритно при
ховувати під машкарою „благона-
дьожности", що до його гарячого
сприяння колеґам-галичанам чи під
креслювання всіх позитивів україн
ської культури в режисерованих ним
поставах і найїдкіший енкаведівський
комар не міг підточити носа.
Цю небуденну появу в нашому те
атральному мистецтві слід би не ли
ше кількома цими рядками закріпити
в історії нашого театру.
Власне за його почином і найактив
нішою допомогою, у співпраці з Бла
вацький, створено при театрі ім. Ле
сі Українки театральну школу, яка за
короткий час згромадила понад сот
ню студентів.
Перед самим вибухом війни части
на ансамблю драматичного театру ви
їхала в Карпати, щоб взяти там
участь в накручуваному Київською
кіностудією фільмі „Довбуш".
Таким чином з утечею большевиків
і приходом до Львова німців ядро
драматичного театру було сильно зде-
комплектоване. Тож прихід німців
зродив у поляків надії на те, що їм в
силу обставин вдасться захопити в
свої руки театр.
Цим надіям дуже швидко поклала
край енергійна постава Блавацького
і Петренка, які сказали полякам
„зась", відібрали в них ключі від те
атру і заявили, що тепер усе теат
ральне майно і організація театру в
українських руках, а коли хтось з по
ляків буде потрібний в організовано
му українському театрі, то його по
кличуть.
Врешті такі й подібні відсічі прихо-
дилося давати нахабству поляків
майже в усіх економічних, транспор-
тових і культурних установах, які
гарячково переорганізовувалося і об
саджувалося українськими силами.
Настали важкі й гарячі дні для
Блавацького і Петренка, бо саме по
сідання ключів від театру не вирішу
вало ще його українства. Не зважаю
чи на те, що акторський стан, оркест-
ра і ввесь технічний персонал внас
лідок воєнної хвилі, що перекотила
ся через Львів, були в повній розсип
ці, необхідно було щось поставити,
чимось оживити змертвілий будинок
театру, врешті чимось відзначити ті
радісні почування, які схвилювали
народ після звільнення від москов
ської окупації в 1941 р.
156