Basic HTML Version
віністичний адміністраційний апарат.
Саме у зв'язку з отими плітками на
тему здогадної нової ролі Полувка у
варшавських журналістичних і полі
тичних колах одверто говорилось про
те, що не є виключене, що тим чин
ником, який потягнув за шнурок Ор
ганізацію Українських Націоналістів
і використав ідеалізм та патріотизм
українських бойовиків, була польська
провокація.
Така концепція спиралася не тіль
ки на вищезгаданих політичних мо
тивах — інтерес польської націоналіс
тичної (і большевицької), а не укра
їнської сторони в убивстві Голувка —
але й на таких фактах: Головним ос
карженим на еамбірсвкому процесі в
справі вбивства Т. Голувка був Роман
Барановський, польський поліційний
аґент-провокатор. Це він, як член 1-го
установчого конгресу ОУН у Відні
у січні 1929-го року дав підписати
членам того конґресу листівку „на
пам'ятку" і вислав її своєму батькові-
священикові, давши водночас знати
поліції. Та листівка була головним
доказовим матеріялом прокуратури
проти учасників конгресу. Автор цих
рядків, який був на тому конгресі, як
єдиний член ЦК УНДО, запрошений
особисто Євгеном Коновальцем, тіль
ки тому оминув суду й засуду, що ви
їхав з Відня раніше і не підписав був
тієї листівки, і тому, що польська по
ліція мала правильні інформації, що
я перестерігав проти лучення в одній
організації ідеологічно-політичних та
військово-революційних завдань. (Про
мою участь в одній нараді на 1-му
конгресі ОУН у Відні була згадка в
акті оскарження проти С. Бандери і
тов. у Варшавському процесі). Рома
на Барановського посуджувано у
спровокуванні атентату на Східні тор
ги, а на Самбірському процесі гово
рилося про те, що він за 1.500 зол.
видав організаційного референта в
Крайовій Управі ОУН, Зенона Косса-
ка, який його, Романа Барановського,
призначив на бойового референта
ОУН. Вбивство Тадея Голувка було
— з погляду української рації — о-
чевидною політичною нісенітницею,
а то й злочином: навіщо було вбива
ти сеймового посла, персонально лю
дину дуже порядну, ліберала з мар
кою „українофіла" в польських на
ціоналістичних колах ?! Закордонна
верхівка ОУН рішуче заперечила
свою участь в тому вбивстві. Навпаки,
пок. Є. Коновалець згодом впевняв
мене, що він був потрясений вісткою
про вбивство Голувка. Посли М. Мат-
чак і Остап Луцький, які добре зна
ли відносини у верхівці ОУН і які
зізнавали як свідки, стверджували,
що ПУН видав був виразний наказ
припинити тоді терористичну акцію
в краю з уваги на дебатування на
міжнародному терені скарги Україн
ської Парляментарної Репрезентації
проти польської пацифікації, що її по
ляки виправдували саботажно-рево-
люційною діяльністю українського
підпілля. Вбивство Т. Голувки спеці-
яльно компромітувало українство ще
й тому, що воно відбулося в пенсіона-
ті СС Служебниць.
Отож автоматично виринав здогад,
що це вбивство було провокаційним
актом, ворожим українським інтере
сам. Не виключалось можливости
большевицької провокації, дармащо
натяк на це збоку львівського „Діла"
викликав обурені голоси підсовєтсь-
кої преси. На таку можливість вказу
вали не тільки, так би мовити, за-
саднича лінія московсько-комуністич
ної політики супроти галицьких ук
раїнців — сіяти між ними роздор, по
гіршувати польсько-українські відно
сини та завогнювати атмосферу, але
й той факт, що Дрогобицький ра
йон з його робітниками нафтового
промислу завжди був „лівий". Про
куратура намагалась екомпромітува-
ти команданта бойового відділу на
Дрогобицьку округу, Михайла Гна-
това, начебто у нього при ревізії знай
шли комуністичні летючки, й начеб
то він утік до СССР — що згодом ви
явилось брехнею. Очевидно, що поль
ська прокуратура воліла звертати у-
вагу на можливість комуністичної
провокації, бо така концепція при
носила подвійну користь: відвертала
увагу від концепції про провокацію
польської поліції і компрометувала
ОУН, як організацію, насичену ко
муністами.
148