Basic HTML Version
На елемент провокації у тому вбив
стві вказували й інші замішані в
цьому особи. Безпосередніми вбивни-
ками були — за актом оскарження —
Василь Білас і Дмитро Данилишин,
два ідейні бойовики, яким, докладно
невідомо хто — крім Буняка — ска
зав, що Тадей Ролувко — це ініція-
тор і головний винуватець військово-
поліційної каральної експедиції, відо
мої під назвою „пацифікації" з 1930
року. У таку нісенітницю могли по
вірити тільки такі простодушні, фа
натично ідейні, але політично неви-
роблені бойовики як Білас і Дани
лишин, але неможливо, щоб міг у це
повірити Роман Барановський або
Михайло Гнатів. Про Тадея Голув
ка писалося надто багато в українсь
кій і польській пресі, його ім'я було
надто відоме, в'язання його з пацифі
кацією було надто абсурдне для кож
ного, хто хоч трохи орієнтувався в
тодішніх відносинах у Польщі та її
персонажах.
Самі, врешті, польські урядові чин
ники своєю режиеерією процесу за
вбивство Голувка викликали й під
креслили підозру, що вони непевні
своєї справи і хочуть справу заплута
ти так, щоб не можна було в ній ви
знатись. З цілком невідомих причин
над Василем Біласом і Дмитром Да-
нилишином, схопленими над Дніст
ром під час їх утечі після експропрі-
яційного нападу на пошту в Городку
Ягайлонському, переведено блиска
вичний наглий суд і страчено їх на
шибениці на в'язничному подвір'ї.
Проста логіка, здоровий глузд дикту
вали, що коли поліції вдалося при
падково вхопити двох революціоне
рів, які ніби — за актом оскарження
— призналися в убивстві Голувка з
описом різних деталів убивства, то
треба цих людей зберегти до судово
го процесу. Однак не помогли всі ар
гументи й переконування українсь
ких адвокатів-оборонців, щоб з нагло
го суду передати справу звичайному
судові і щоб виждати з засудженням
обвинувачених, проти яких кара
смерти все одно „Гарантована", якщо
вони не тільки винуватці нападу на
пошту, вбивства тамошнього сторожа
та поліціянта на шляху втечі, але й
винуватці вбивства Тадея Голувка.
Мало того, під формальним претекс-
том, що наглий суд стосується не
справи вбивства Голувка, а нападу
на пошту в Городку, суддя не дозво
лив розглядати справи смерти Голув
ка. Тому ніколи на судовому терені
не з'ясовано цієї преважливої спра
ви з безпосередніми спричинниками
загину Голувка.
Відсутність на Самбірському про
цесі безпосередніх двох винуватців,
замість яких зависла над судовою за-
лею тінь шибениці, був одним із мо
ментів, що .витворювали макабричний
настрій тієї розправи. З трьох обвину
вачених — двома були поліційні а-
ґенти — Роман Барановський і Ми
кола Мотика, а третій — малогра
мотний 20-річний сторож пансіону СС
Служебниць, де мешкав Голувко, О-
лекса Буній (а не Мигаль, якого су
дили на Варшавському процесі). Ба-
рановського формально судили за те,
що дав Гнатову револьвер, що його
Гнатів передав Біласові, — Миколу
Мотику за те, що дістав від Бунія ін
формації про замешкання у віллі СС
Служебниць „автора пацифікації" Та
дея Голувка і ту інформацію передав
Біласові, а Бунія, що був інформато
ром змовників та безпосередніх убив-
ників. Роман Барановський боронився
ввесь час польською мовою, як льо-
яльний 'агент польської поліції, і по
цій лінії боронив його свідок, кол.
радник безпеки львівського воєвідст-
ва Івахів. Проти Романа Барановсь-
кого найбільше свідчив понад всякий
сумнів стверджений факт, що обидва
револьвери, з яких вбивники стріля
ли до Голувка і які побували перед
тим і після того в різних руках, пе
рейшли були й через руки — Бара-
новського. Коли під час поліційного
слідства виявилось саме те, що обид
ва револьвери переходили через ру
ки поліційного конфідента — поль
ська влада настрашилась, як настра
шилась була царська охрана після
того, як виявилось, що її аґент-про-
вокатор Азеф був замішаний в атен-
татї на графа Вітте й губернатора
Дурново. Тоді то Івахова спішно пе
ревели на підрядне становище до Ло
дзі, "а начальника виділу безпеки у
149